Салова Неоніла Михайлівна
| Салова Неоніла Михайлівна | |
|---|---|
 | |
| Народилася |
жовтень 1860 Мглинський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія |
| Померла |
1941 Чита, РРФСР, СРСР |
| Країна |
 Російська імперія.svg){kind=small} СРСР |
| Діяльність | політична діячка |
| Партія | Народна воля |
Неоніла Михайлівна Салова (1860, село Нові Луски, Мглинський повіт, Чернігівська губернія - 1941[1], Чита) - революціонерка, народниця, член партій «Народна воля» та соціалістів-революціонерів.
Біографія[ред. | ред. код]
Народилася у жовтні 1860 року в селі Нові Луски Старо-Чешуйківської козачої волості[2] Мглинського повіту Чернігівської губернії, у дворянській родині. В 1877 закінчила Чернігівську жіночу гімназію і вступила на фельдшерські курси в Санкт-Петербурзі.
Ще у гімназії познайомилася з революційною літературою. Особисто знала багатьох видатних діячів «Народної волі»: членів Виконавчого комітету С. Перовську, Н. Ошаніну, В. Фігнер, А. Квятковського, Г. Ісаєва і одного з лідерів «Народної волі» І. Яковського. Вела пропаганду серед робітників, але змушена була припинити її з конспіративних міркувань. Влітку 1880 вступила до партії «Народної волі» . Входила до Студентської організації, вела пропаганду серед учнівської молоді.
1881 року закінчила фельдшерські курси. У 1882 році поїхала до Харкова, потім до Одеси.[3][4] Була одним із лідерів одеської організації «Народної волі».[5][6] Наприкінці жовтня 1882 року за дорученням В. Фігнер вирушила до Швейцарії та передала Л. Тихомирову пропозиція М. Михайловського вступити в переговори зі «Священною дружиною» з метою добитися конституції, політичної свободи та звільнення політичних ув'язнених.[7][3]
Брала участь у Паризькому з'їзді «Народної волі» наприкінці січня — на початку лютого 1884 року, була обрана до Розпорядчої комісії. У березні 1884 року разом з іншими членами комісії – Г. Лопатіним та В. Сухомліним — повернулася до Росії, брала участь у переговорах із «Молодою партією „Народної волі“».[3][6][5][8] За словами В. Сухомліна, її виступи відрізнялися дружнім, довірчим характером та сприяли подоланню розколу.[5]
Заарештовано 6 жовтня 1884 року. Півтора роки провела у Петропавлівській фортеці, потім була переведена до Будинку попереднього ув'язнення. У червні 1887 року судилася з процесу 21-го і була засуджена до страти. При затвердженні вироку страту замінили двадцятирічної каторгою. Каторгу відбувала Карі. В 1892 була переведена у вільну команду, в 1898 вийшла на поселення і поїхала в Читу.
Революцію 1905 року зустріла у Читі. У 1906-1907 роках була членом місцевого комітету партії есерів. Революцію 1917 року і Громадянську війну в Росії пережила Далекому Сході.[3] Потім мешкала у Полтаві (Україна).
Зазнавала репресій радянського уряду. В 1935 була арештована НКВС[9].
Померла 1941 року в Читі.
Чоловік[ред. | ред. код]
- Микола Яцевич (1861-1910 або 1912) - революціонер, політичний каторжанин.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ История Полтавы — сайт Бориса Тристанова
- ↑ После административной реформы 1861 года — в Мглинской волости.
- ↑ а б в г Салова Н. М. Автобиография. // Деятели СССР и революционного движения в России. Энциклопедический словарь Гранат. М.: «Советская энциклопедия», 1989. С. 211—221.
- ↑ Салова Н. М. Памяти Коковского. // Былое. 1903. № 5. С. 20—34.
- ↑ а б в Сухомлин В. И. Из эпохи упадка партии «Народная воля». // Каторга и ссылка. 1926. № 6. С. 65—87.
- ↑ а б Сухомлин В. И. Автобиография. // Деятели СССР и революционного движения в России. Энциклопедический словарь Гранат. М.: «Советская энциклопедия», 1989. С. 225—232.
- ↑ Фигнер В. Н. Из политической жизни 80-х годов. // Фигнер В. Н. Соч. в 7 т. Т. 5. — Издательство Всесоюзного Общества политкаторжан и ссыльнопоселенцев, 1932. С. 331—350.
- ↑ Бах А. Н. Воспоминания народовольца. // Былое. 1907. № 1. С. 117—147.
- ↑ Медведев Р. А. О Сталине и сталинизме. М., 1990. С.347]
Посилання[ред. | ред. код]
- Салова Н. М. Памяти Коковского // Былое. 1903. № 5. С. 20—34
- Биография на Хроносе