Самойленко Юрій Олегович
| Юрій Олегович Самойленко | |
|---|---|
 Старший лейтенант | |
| Загальна інформація | |
| Народження |
13 грудня 1987 Обухів |
| Смерть |
10 вересня 2022 (34 роки) Балаклія (поранення в бою) |
| Alma Mater | Міжрегіональна академія управління персоналом, Національний університет оборони України імені Івана Черняховського |
| Псевдо | «Янов», «Кріг» |
| Військова служба | |
| Приналежність |
 Україна |
| Вид ЗС |
 Збройні сили |
| Війни / битви | Бої за Щастя; Слобожанський контрнаступ Збройних сил України (2022) |
| Нагороди та відзнаки | |
 | |
Юрій Олегович Самойленко (позивний «Янов»; 13 грудня 1987, м. Обухів, Київська область — 10 вересня 2022) — український доброволець, старший лейтенант, учасник російсько-української війни.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився в місті Обухів Київської області. Навчався в ЗОШ № 5, у старших класах перейшов навчатися до Обухівського ліцею № 1 ім. А. Малишка[1].
2006 року вступив до Міжрегіональної Академії управління персоналом, яку закінчив 2011 року за спеціальністю «менеджмент організацій місцевого самоврядування».
Деякий час працював у торгівлі, а згодом пішов на контрактну службу у військову частину в Підгірцях Обухівського району[2].
2014 року став добровольцем у батальйоні міліції особливого призначення «Золоті ворота».
Під час служби в батальйоні познайомився і почав зустрічатися з майбутньою дружиною Анастасією Цебринською, яка також служила в батальйоні. У 2016 році пара одружилася[3]. Згодом у сім'ї народилася донька Оленка[1].
2016 року звільнився та вступив до Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського, де вчився й проходив підготовку за програмою підготовки офіцерів запасу. Працював інструктором зі стрільби у тирі[1].
Згодом підписав контракт в ЗСУ, служив у 135 батальйоні територіальної оборони Обухівського району. Після початку повномасштабного російського вторгнення став лідером групи футбольних хуліганів клубу Арсенал-Київ, відомих своїми лівими антифашистськими поглядами, які пішли служити в теробороні[4][5][6][7]. Сам Юрій був давнім учасником антифашистського руху[8][9].
Влітку 2022 року перевівся до 6-го батальйону Добровольчого українського корпусу, де служив на посаді заступника командира батальйону, а згодом — командира роти[1].
Брав участь у Балаклійському прориві, на одному з бойових завдань 9 вересня отримав кульове поранення у живіт. Був евакуйований до лікарні, де його прооперували, але 10 вересня о 01:40 серце зупинилося[1].
Посмертно нагороджений Орденом Богдана Хмельницького III ступеня[10].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д Навіки у нашій пам'яті Обухівська міська рада, 14 вересня 2022
- ↑ Старший лейтенант Юрій Самойленко помер у лікарні після важкого поранення. Меморіал жертв війни. Процитовано 10 червня 2023.
- ↑ Анна Бова (28 листопада 2016). "Навіть у щічку не поцілував". Gazeta.ua. Процитовано 10 червня 2023.
- ↑ Ганна Соколова (17 серпня 2023). "Пацифізм - це привілей". Українські ліві на війні. DW. Процитовано 17 серпня 2023.
- ↑ Замість бійок на стадіонах – війна з російськими окупантами. The Sun присвятила статтю футбольним фанатам із Києва. Obozrevatel. 14 травня 2023. Процитовано 11 червня 2023.
- ↑ Jake Hanrahan: "Truthful reporting means being honest about what you think is right." Refuge Worldwide (англ.). 1 червня 2023. Процитовано 10 червня 2023.
- ↑ The WannabeWonk. "A Good War Unit": New Popular Front Documentary Gives Inside Look at the Anti-Fascist Football Hooligans Defending Ukraine. www.militantwire.com (англ.). Процитовано 10 червня 2023.
- ↑ В боях в Харьковской области погиб антифашист Юрий Самойленко. Автономное Действие (рос.). 10 вересня 2022. Процитовано 10 червня 2023.
- ↑ Dva nekrology a jedna výzva | Anarchistická federace. Oficiální stránky Anarchistické federace (чес.). Процитовано 12 червня 2023.
- ↑ Президент нагородив загиблого бійця з Обухова орденом Богдана Хмельницького III ступеня. obukhiv.info. 5 березня 2023. Процитовано 10 червня 2023.