Самородне олово
| Самородне олово | |
|---|---|
 | |
| Загальні відомості | |
| Статус IMA | чинний (успадкований, G)[d][1] |
| Абревіатура | Sn[2] |
| Хімічна формула | Sn |
| Nickel-Strunz 10 | 1.AC.10[3] |
| Ідентифікація | |
| Сингонія | тетрагональна сингонія[4] |
| Просторова група | кристалографічна група 141d[4] |
| Інші характеристики | |
| Типова місцевість | Miass Placer Zoned[5] |
 Самородне олово у Вікісховищі | |
Олово самородне (рос. олово самородное; англ. native tin; нім. gediegenes Zinn n) — мінерал класу самородних елементів.
Історія, етимологія[ред. | ред. код]
Римляни знали прикметник stanneus, описуючи, що таке олово, метал, присвячений Юпітер. Латинське слово «stannus» — полісемічне, що означає, перш за все, свинець, по-друге, свинцевий блиск і, нарешті, олово. Пліній Старший згадує та описує сплав свинцю та олова. У пізньому греко-римському світі латинський термін «stannum», як правило, використовується для позначення цього дорогоцінного металу.[6].
Загальний опис[ред. | ред. код]
Склад Sn. Сингонія тетрагональна. Вид дитетрагонально-дипірамідальний. Зерна округлої, пластинчастої або неправильної форми. Природні кристали дуже рідкісні. Густина 7,31. Твердість 2–3. Колір олов'яно- або сірувато-білий. Риса біла, блискуча. Злам гачкуватий. Самородне олово ковке і тягуче. Блиск металічний. Непрозоре. В аншліфах біле. Слабо анізотропне. При 180 °С біле олово переходить у сіре. Зустрічається переважно в розсипах. Знайдене також на Місяці. Умови виникнення вивчені недостатньо. Рідкісне.
Різновиди[ред. | ред. код]
Розрізняють:
- олово біле (олово);
- олово гірське (застаріла назва каситериту);
- олово голчасте (каситерит у вигляді гостропірамідальних видовжено-призматичних кристалів);
- олово дерев'янисте, або дніпровськіт (різновид каситериту гроно- і ниркоподібної форми з концентричною і променистою будовою, за назвою річки Дніпро);
- олово річкове (каситерит з алювіальних розсипів);
- олово розсипне (каситерит у вигляді зерен з алювіальних відкладів);
- олово-танталіт (різновид танталіту, який містить 9,06 % SnO2); α-олово (штучне «сіре олово» зі структурою типу алмазу); β-олово (олово).
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Нікель Е. Г., Nichols M. C. IMA/CNMNC List of Mineral Names (March 2007) — 2007.
- ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
- ↑ Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database — [Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
- ↑ а б mineralienatlas.de
- ↑ R. Hermann Untersuchungen russischer Mineralien. (3. Fortsetzung) // Journal für praktische Chemie — 1844. — Vol. 33, Iss. 5. — P. 282–300. — ISSN 1521-3897; 0941-1216; 1436-9966
- ↑ Il figure selon Homère dans la liste des métaux précieux de l'époque antique, avec l'or, l'argent et le bronze (sic). Lire infra le chapitre histoire.
Література[ред. | ред. код]
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2013. — Т. 3 : С — Я. — 644 с.
- Лазаренко Є. К., Винар О. М. Самородне олово // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
- Самородне олово // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
