Сарач Мордехай Сімович
| Сарач Мордехай Сімович | |
|---|---|
| Народився |
1845 Євпаторія, Таврійська губернія, Російська імперія |
| Помер |
17 лютого (2 березня) 1903 Євпаторія, Таврійська губернія, Російська імперія |
| Поховання | Караїмський цвинтар у Євпаторіїd |
| Країна |
 Російська імперія |
| Діяльність | Габбай, громадський діяч, меценат |
| Нагороди | |
Мордехай (Марк) Сарач (1845, Євпаторія, Таврійська губернія — 17 лютого (2 березня) 1903, Євпаторія, Таврійська губернія) — караїмський громадський діяч, габбай, меценат. Спадковий почесний громадянин.
Біографія[ред. | ред. код]
Довгі роки був габбаєм (старостою) караїмської громади Євпаторії; був головою Євпаторійського сирітського суду і гласним міської думи Євпаторії[1][2]. У січні 1901 року пожертвував 25 тисяч рублів для будівництва в Євпаторії театру та традиційної народної аудиторії. Аудиторія ім. А. С. Пушкіна, призначена для читання публічних лекцій, була побудована в 1904 році, а будівля міського театру ім. А. С. Пушкіна — в 1910 році[3][4].
Помер 17 лютого (2 березня) 1903 року[3].
Родина[ред. | ред. код]
Був одружений на євпаторійської караїмці Тотеш Туршу, від якої у нього були сини:
- Борис Сарач (1879—1974, Париж) — адвокат, присяжний повірений, міський голова Євпаторії в 1917—1919 рр.[2]
- Мойсей Сарач (1882—1938) — юрисконсульт, розстріляний в 1938 році в Запорізькій області[5][6].
- Арон Сарач (? — 1918) — купець, поміщик і громадський діяч. Убитий в Євпаторії в ніч на 1 березня 1918 року під час червоного терору[7].
- Семен (Сима) Сарач (? — 1959 Франція) — мільйонер, батько благодійника і караїмського громадського діяча Михайла Сарача.
- Соломон Сарач (1893—1929, Москва) — юрист[8].
Пам'ять[ред. | ред. код]
У 2010 році в будівлі Євпаторійського театру ім. А. С. Пушкіна у зв'язку з його 100-річним ювілеєм було встановлено меморіальну дошку в пам'ять про Мордехая Сарача[9].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Струнина В. Н. Первый городской архитектор Евпатории А. Л. Генрих. — Architecture and Modern Information Technologies. — 2018. — № 4 (45). — С. 117. — ISSN 1998-4839.
- ↑ а б Ельяшевич, 1993.
- ↑ а б Кутайсова М. В., Кутайсов В. А.. Дуван С. Э. Я люблю Евпаторию / ред. Т. Н. Смекалова. — 2-е изд. — Симферополь : Феникс, 2013. — С. 53. — ISBN 978-617-671-034-9.
- ↑ Евпатория: Древний мир. Средние века. Новое время / В. А. Кутайсов, М. В. Кутайсова.
- ↑ Національний банк репресованих (укр.). Процитовано 30 червня 2020.
- ↑ Хілліг Г. Москва contra Ленінград. Повертаючись до теми: Антон Макаренко і Наталя Гірей (друга частина). — Постметодика. — 2010. — № 4 (95). — С. 32—35. — ISSN 1815-3194.
- ↑ Прохоров Д. А. Общественные, национально-культурные объединения и органы конфессионального самоуправления крымских караимов в 1917-1920 гг.. — Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. — 2009. — Вип. XV. — С. 592.
- ↑ Кончина старейшего караима Москвы. — Караимские вести. — 2013. — № 1 (107). — С. 10.
- ↑ Сохранение исторической памяти
Література[ред. | ред. код]
- Ельяшевич Б. С. Часть II. Караимский биографический словарь (от конца XVIII в. до 1960 г.) // Караимский биографический словарь (от конца VIII в. до 1960 г.) / Б. С. Ельяшевич. — М. : Институт этнологии и антропологии РАН, 1993. — Кн. 2. — 238 с. — («Народы и культуры»). — 250 екз. — ISSN 0868-586X.
- Караимская народная энциклопедия. Том 5: Культура крымских караимов (тюрков) / под ред. М. С. Сарача — Центр культуры и развития караимов «Корайлар», 1996. — С. 34