Сара Торнтон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сара Торнтон
Народилася 1965
Країна  Велика Британія[1]
Діяльність соціолог, дослідниця, етнографка
Галузь соціологія культури[2], етнографія[2], мистецтво[2] і субкультура[2]
Alma mater Університет Стратклайдаd і Університет Конкордія
Знання мов англійська[3][2]
Заклад Університет Сассексу

Сара Л. Торнтон (нар. 1965) — письменниця, етнографиня і соціологиня культури[4] Торнтон є авторкою трьох книг і багатьох статей про художників, арт-ринок, технології та дизайн, історію музичних технологій, танцювальні клуби, рейви, культурні ієрархії, субкультури[5] та етнографічні методи дослідження.

Життя і творчість[ред. | ред. код]

Торнтон народилася в Канаді. 25 років вона прожила в Лондоні, Англія. Зараз вона проживає в Сан-Франциско, Каліфорнія. Зараз Торнтон працює вченою-резиденткою в Каліфорнійському університеті в Берклі.[6]

Її освіта включає ступінь бакалавра історії мистецтва в Університеті Конкордія, Монреаль, і ступінь доктора філософії з соціології культури в Університеті Стратклайд, Глазго.[7]

Її академічні посади включали повний робочий день викладача в Університеті Сассекса та період як запрошена наукова співробітниця[8] в Голдсмітс, Лондонський університет.

Також Торнтон працювала бренд-планувальницею в лондонському рекламному агентстві.[9] Вона була головною авторкою сучасного мистецтва для The Economist.[10] Крім того, вона писала для таких видань, як The Sunday Times Magazine,[11] The Art Newspaper,[12] Artforum.com,[13] The New Yorker,[14] The Telegraph,[15] The Guardian,[16] і The New Statesman.[17]

Клубні культури: музика, медіа та субкультурний капітал[ред. | ред. код]

У книзі «Клубні культури: музика, медіа та субкультурний капітал» (1995) Торнтон досліджує перехід від живої музики до записаної музики для публічних танців (від магазинів звукозаписів до рейвів) і опір інкультурації технології звукозапису «автентичної», цінної культурної форми. У книзі також аналізується динаміка «хіповості», критикується теорія культурного капіталу П'єра Бурдьє з її власним формулюванням «субкультурного капіталу». Дослідження відповідає попереднім роботам, таким як книга Діка Гебдіджа 1979 року «Субкультура: значення стилю». Він розглядає медіа не як відображення соціальних груп, а як невід'ємну частину їх формування.[18]

Всупереч молодіжним субкультурним ідеологіям, «субкультури» не проростають із зерна і не виростають силою власної енергії в таємничі «рухи», які з запізненням перетравлюються медіа. Навпаки, медіа та інші індустрії культури існують і ефективні з самого початку. Вони є центральними в процесі формування субкультури.[18]

Стюарт Голл і Тоні Джефферсон описують книгу як «теоретично новаторську» і «концептуально авантюрну».[19]

Сім днів у світі мистецтва[ред. | ред. код]

Карен Розенберг із Нью-Йорк таймс сказала, що «Сім днів у світі мистецтва» (2008) "було повідомлено та написано на гарячому ринку, але він готовий вистояти як твір соціології… [Торнтон] змушує її добре вибрані предмети досліджувати питання «Що таке художник?» і «Що робить твір мистецтва великим?».[20]

Бен Льюїс з Великої Британії у Санді таймс написав, що «Сім днів» — це «панорама Роберта Альтмана… найважливішого культурного явища за останні десять років».[21] У той час як Пітер Аспден у Файненшл таймс стверджував, що «[Торнтон] добре протистояти спокусі зробити будь-які явні, загальні висновки. У її суворих, точних репортажах більш ніж достатньо… для того, щоб читач міг встановити свої власні зв'язки»[22].

Андраш Санто написав рецензію на «Сім днів у світі мистецтва»: «Під блискучою поверхнею [книги] ховається занепокоєння соціолога інституційними наративами, а також переконання етнографа, що цілі соціальні структури можна сприймати в, здавалося б, легковажних моделях мови чи одягу».[23]

33 митці у трьох актах[ред. | ред. код]

У книзі Торнтона «33 митці у трьох актах» (2014) розповідається про життя та творчість діячів «з усієї мистецької екосистеми, від ринкового магната (Джефф Кунс) до глибоко інтелектуального перформансу (професор Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі Андреа Фрейзер) до огидний жартівник (італійський художник-концептуаліст Мауріціо Каттелан)».[24] Центральне питання, яким керується книга: що визначає художника ХХІ століття? Торнтон отримала «різноманітні відповіді, які вразять навіть людей зі світу мистецтва».[25] Джекі Вуллшлагер з Файненшл таймс висловила думку, що Торнтон «вміло нюансує» і «підносить плітки до рівня соціології, пишучи з запалом, проникливістю та достовірністю».[26]

«33 митці у трьох актах» отримали похвалу за академічний підхід і «увагу до деталей та ілюстрацію тонкощів, які оживляють її співбесідників… Чуття [Торнтона] створювати чіткі структури пропонує читачам керовані точки доступу… жодного разу не поступаючись якістю чи змістом, чи звучачи претензійно».[27]

2016 року переклад книги Сари Торнтон «33 митці у трьох актах» був видайний в Україні видавництвом ArtHuss. Презентація книги відбулася в рамках виставки-перформанса «Невідомі» 18 травня 2016 року. Кураторкою події виступила українська художниця, знана своїм досвідом продукування сенсів Алевтина Кахідзе[28]. 2022 року деякі видавництво надало вільний доступ до частини своїх книжок, «щоб підтримати тих, чия домашня бібліотека лишилася за тисячі кілометрів»[29]. У списку опинилася книга «33 митці у трьох актах»[30].

Журналістика[ред. | ред. код]

У журналі Економіст Торнтон писала розслідувальні та аналітичні статті про внутрішню роботу ринку сучасного мистецтва. Теми включали цінність мистецтва, роль музейної валідації та брендингу, а також вплив статі на аукціонні ціни.[31][32][33][34] У 2010 році вона написала статтю про аукціон Дем'ена Герста «Красиве в моїй голові назавжди», який відбувся в той вечір, коли в 2008 році збанкрутувала Lehman Brothers. У статті пояснюється, чому аукціон був таким успішним.[35]

Пізніші статті Торнтона були зосереджені на технологічному світі Кремнієвої долини. Для Cultured Magazine вона опублікувала профілі технічних лідерів, зокрема Майка Крігера (співзасновник Instagram),[36] Евана Вільямса (співзасновник Twitter)[37] та Айві Росса (керівник відділу дизайну обладнання Google).[38]

Судовий позов[ред. | ред. код]

26 липня 2011 року Торнтон здобула історичну перемогу у справі про наклеп і зловмисну брехню проти Лінн Барбер і Дейлі телеграф.[39] Усі три спроби Telegraph подати апеляцію були відхилені.[40]

Публікації[ред. | ред. код]

Нон-фікшн[ред. | ред. код]

  • Thornton, Sarah (1995). Club Cultures: Music, Media, and Subcultural Capital. Wesleyan. ISBN 978-0819562975.
  • Thornton, Sarah (2008). Seven Days in the Art World. W. W. Norton & Company. ISBN 978-0393337129.
  • Thornton, Sarah (2014). 33 Artists in 3 Acts. W. W. Norton & Company. ISBN 978-0393351675.

Відредаговані книги[ред. | ред. код]

  • Thornton, Sarah; Gelder, Ken (1997). The Subcultures Reader. London, New York: Routledge. ISBN 9780415127288.

Розділи книги[ред. | ред. код]

  • Thornton, Sarah L.; McRobbie, Angela (2000) [1991], Rethinking 'moral panic' for multi-mediated social worlds, у McRobbie, Angela (ред.), Feminism and youth culture (вид. 2nd), Houndmills, Basingstoke, Hampshire: Macmillan Publishers, с. 180—197, ISBN 9780333770320
Також як: Thornton, Sarah L.; McRobbie, Angela (December 1995). Rethinking 'moral panic' for multi-mediated social worlds. British Journal of Sociology. 46 (4): 559—574. doi:10.2307/591571. JSTOR 591571.«Rethinking 'moral panic' for multi-mediated social worlds». British Journal of Sociology. 46 (4): 559—574. doi:10.2307/591571. JSTOR 591571.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Bibliothèque nationale de France Record #125420149 // BnF catalogue général — Paris: BnF.
  2. ↑ а б в г д Czech National Authority Database
  3. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ 'Website of Sarah Thornton'. Retrieved 28 June 2009
  5. ↑ Thornton, Sarah (1997). VIAF ID. Virtual International Authority File. Процитовано 15 серпня 2018.
  6. ↑ Sarah Thornton | Writer and Sociologist of Culture. www.sarah-thornton.com. Процитовано 15 жовтня 2022.
  7. ↑ McGlone, Jackie (30 вересня 2008). Sarah Thornton – Swimming in shark infested waters. The Scotsman. Процитовано 28 червня 2009.
  8. ↑ Sarah Thornton | Writer and Sociologist of Culture. sarah-thornton.com. Процитовано 4 жовтня 2021.
  9. ↑ Thornton, Sarah (19 листопада 1999). Advertisements are good for you. Times Higher Education   Business & management. Процитовано 23 листопада 2014.
  10. ↑ Books by Economist writers in 2009: What we wrote. The Economist. Процитовано 23 листопада 2014. Seven Days in the Art World. By Sarah Thornton. Norton; 287 pages; $15.95. Granta; £8.99 How artists become collectable and who rules the art world, by our chief writer on contemporary art.
  11. ↑ Thornton, Sarah (4 жовтня 2009). Selling art by the shedload. The Sunday Times Magazine. Times Newspapers Limited. с. 48—53. Процитовано 23 листопада 2014. His pickled sharks and pill cabinets made him rich and famous. Now he's shelved them and reinvented himself as a serious painter. And it seems Damien Hirst has struck oil all over again.
  12. ↑ Thornton, Sarah (23 жовтня 2008). In and out of love with Damien Hirst. The Art Newspaper. № 195. Процитовано 23 листопада 2014. Making sense of spots, sharks, pills, fish and butterflies.
  13. ↑ Thornton, Sarah (5 листопада 2006). Love and money. Artforum. Архів оригіналу за 20 липня 2014. Процитовано 23 листопада 2014.
  14. ↑ Thornton, Sarah (19 березня 2007). Letter from London: reality art show. The New Yorker. Процитовано 28 червня 2009. The national obsession with the Turner Prize.
  15. ↑ Thornton, Sarah (3 жовтня 2008). Is art the new gold?. The Daily Telegraph. Архів оригіналу за 8 October 2008. Процитовано 28 червня 2009.
  16. ↑ Thornton, Sarah (5 лютого 2012). The art of recession-dodging. The Guardian. Процитовано 23 листопада 2014.
  17. ↑ Thornton, Sarah (23 жовтня 2008). Bye-bye to bling for billionaires. New Statesman. Процитовано 28 червня 2009. Art sales have been inflated by super-rich collectors who didn't know what to do with their money.
  18. ↑ а б Thornton, Sarah (1995). Club cultures: music, media and subcultural capital. Cambridge, UK: Polity Press. с. 117. ISBN 9780745614434.
  19. ↑ Hall, Stuart; Jefferson, Tony (2006) [1975], Introduction, у Hall (ред.), Resistance through rituals: youth subcultures in post-war Britain (вид. 2nd), New York City Oxford, UK: Routledge, с. xix—xx, OCLC 489757261 ISBN 9781134346530.
  20. ↑ Rosenberg, Karen (28 листопада 2008). Words worth a thousand paintings. The New York Times  Holiday Gift Guide. Процитовано 23 листопада 2014.
  21. ↑ Lewis, Ben (5 жовтня 2008). Seven days in the art world by Sarah Thornton (book review). The Sunday Times. Times Newspapers Limited. Процитовано 23 листопада 2014.
  22. ↑ Aspden, Peter (8 листопада 2008). Smoke and mirrors (book review). Financial Times. Архів оригіналу за 11 грудня 2022. Процитовано 23 листопада 2014.
  23. ↑ Szántó, András (29 жовтня 2008). Message in a bottle (book review). ArtWorld Salon. Процитовано 28 червня 2009.
  24. ↑ '33 Artists' paints behind-the-scene picture of the art world. Los Angeles Times. Процитовано 8 червня 2016.
  25. ↑ Sarah Thornton: The Art World Inside Out. San Francisco Chronicle. Процитовано 8 червня 2016.
  26. ↑ Wullschlager, Jackie (3 жовтня 2014). The meaning of contemporary art. Financial Times. ISSN 0307-1766. Процитовано 8 червня 2016.
  27. ↑ Sarah Thornton, the Pulse Taker – Canadian Art. Canadian Art. Процитовано 8 червня 2016.
  28. ↑ Виставка-перформанс «Невідомі» // Platfor.ma 18 травня 2016. Архів оригіналу за 17 червня 2023. Процитовано 18 червня 2023.
  29. ↑ Українське видавництво ArtHuss відкрило доступ до своїх книг, «щоб підтримати тих, чия домашня бібліотека лишилася за тисячі кілометрів» // Рубрика. 18 червня 2022
  30. ↑ Видавництво Аrthuss відкрило безкоштовний доступ до частини своїх книжок // ELLE.ua. 17 червня 2022
  31. ↑ Bubbly Basel. The Economist. ISSN 0013-0613. Процитовано 8 червня 2016.
  32. ↑ No man's land. The Economist. ISSN 0013-0613. Процитовано 8 червня 2016.
  33. ↑ The name game. The Economist. ISSN 0013-0613. Процитовано 8 червня 2016.
  34. ↑ Going public. The Economist. ISSN 0013-0613. Процитовано 8 червня 2016.
  35. ↑ Hands up for Hirst. The Economist. ISSN 0013-0613. Процитовано 8 червня 2016.
  36. ↑ Cultured Magazine – February/March 2016. cultureddigital.com. Процитовано 8 червня 2016.
  37. ↑ Twitter Co-Founder Evan Williams Makes Room for a Bigger Conversation with Medium | Cultured Magazine. Cultured Magazine (амер.). 20 лютого 2018. Процитовано 15 серпня 2018.
  38. ↑ Google Hardware Engineer Ivy Ross Discusses Intuition and Beauty. Cultured Magazine (амер.). 23 червня 2017. Процитовано 15 серпня 2018.
  39. ↑ Media Lawyer, PA (26 липня 2011). Telegraph in £65k payout over 'spiteful' Barber review. Press Gazette. Progressive Media International. Процитовано 23 листопада 2014.
  40. ↑ Media Lawyer, PA (24 лютого 2012). Telegraph refused appeal over Lynn Barber review libel. Press Gazette. Progressive Media International. Архів оригіналу за 23 October 2014. Процитовано 23 листопада 2014.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Література та бібліографія
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сара_Торнтон&oldid=41181845