Святі Сергій та Вакх (ікона)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Святі Сергій та Вакх» , × см

Автор невідомий
Час створення 7 століття н.е.
Розміри × см
Матеріал дерево, віск, ганозіс
Техніка енкавстика
Місцезнаходження Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків (Київ, Україна)

Святі Сергій та Вакх (ікона) — релігійний образ, створений у VII столітті нашої ери в техніці енкавстики на дошці.

За переказами[ред. | ред. код]

Церква Сергія в місті Ресафа, Сирія.

В руках дослідників був лише грецький текст з життєписом святих. Текст датують V століттям н.е. Згідно з текстом, Сергій та Вакх жили в третьому столітті і були вільними римськими громадянами та вояками-офіцерами. Вони приховували від оточення, що були християнами. Їх побожність зросла настільки, що під час супроводу римського посадовця в язичницький храм, відмовились від жертвоприношення богу Юпітеру навіть у присутності імператора Галерія. Той наказав ганьбити вояків-християн, їх закували в кайдани, одягли у жіночій одяг і водили вулицями міста для остраху інших. В'язнів доправили в Месопотамію до римського намісника Антиоха, що начебто був їх приятелем, з наказом умовити повернутися до язичництва або стратити. Але вояки були непохитні. Вакха забили до смерті. Вночі Сергій мав видіння, коли з'явився Вакх і наказав братові за вірою бути мужнім і готовим витримати тортури та смерть, як і Вакх. Адже християнам обіцяли, що саме вони (а не язичники) увійдуть у царство небесне, де будуть разом з іншими вірними. Сергій дійсно пройшов через тортури і був страчений в місті Ресафа[ru], Сирія. Катування та відсіч голови Сергія нібито супроводжувались дивами, що типово для агіографічної літератури[1].

Критика джерела[ред. | ред. код]

Італійський історик Піо Франчі Де Кавальєрі[it] доводить, що життєпис святих Сергія та Вакха походить від втраченого життєпису Св. Ювентуса та Максиминуса, але вони були страчені як християни за часів імператора Юліана II Відступника в 363 році. Саме за володарювання Юліана II Відступника практикували ганебне перевдягання вояків-християн в одяг протилежної статі та показ засуджених на вулицях. Факти італійця Піо Франчі Де Кавальєрі підтвердив і дослідник Девід Вудс, котрий знайшов в «Historia Nova» історика Зосіми (візантійського хроніста кінця V ст.) свідоцтва покарання вояків-християн саме в такий спосіб. Це доводить, що невідомий автор життєпису Сергія та Вакха не погребував і творив їх біографії за попереднім зразком. Він також розповів, що закатоване тіло Сергія було знайдене ченцем на березі річки. Але в ті часи ще не існувало розвиненого чернецтва, що стало ще одним анахронізмом.

Не знайдено також ніяких свідоцтв вшанування Сергія (або Саркіса) та Вакха до 425 року, а це на 100 років пізніше за опис їх страти.

Вшанування[ред. | ред. код]

Поземний план церкви Св. Сергія та Вакха в Константинополі (в Туреччині перебудована під мечеть).

Утиски перших християнських громад, що складалися з пригноблених та поневолених верств, сприяли некритичному, але шанобливому ставленню до попередників-мучеників, сліпій довірі всіляким переказам та легендам щодо них. Легенди щодо страстей Сергія та Вакха сприймались як бувальщина. Сергія та Вакха зробили святими і вшанували храмом, створеним в місті Ресафа, Сирія, 425 року, і саме місто перейменували на Сергіополіс за правління єпископа Александра Єрапольського. Популярність Сергія та Вакха швидко зростала в східних провінціях Римської імперії і з часом доповнила культ святих вояків-мучеників. Святі Сергій та Вакх стають покровителями військових. Невелика монастирськая церква на їх честь була вибудована в Константинополі Юстиніаном І в 527 році. Шанобливе ставлення до вояків-мучеників дійшло і до Риму, де в 9 столітті була вибудована церква «Santi Sergio e Bacco». Св. Сергія (Саркіса) шанують також Вірменська апостольська церква та в християнській частині Сирії.

Опис твору[ред. | ред. код]

На видовженій дошці щільно один до одного подані дві постаті юнаків. Вони тримають хрести мучеників в руках. Їх голови огортає умовне позначення сяйва (німб), як і навколо голови в зображенні Христа між ними, що символізує їх святість.

Дошка буда пошкоджена і розколота вздовж. Найбільше пошкодженим виявилося обличчя Вакха, доповнене реставраційними фарбами та тонуваннями. В порівнянні з іншими іконами доби образи Сергія та Вакха відрізняються значною майстерністю виконання, незважаючи на деяку спрощеність художньої манери і наявну спірітуалізацію святих. Твір походить зі східних майстерень, де довго зберігались секрети створення енкавстичних зображень, яскравим зразком яких були так звані Фаюмські портрети.

Джерела[ред. | ред. код]

  • У Луврі (Париж) з 14 червня до 6 листопада пройде виставка "Біля витоків сакрального образу. Ікони з Музею Ханенків".
  • Після експонування ікони будуть вивчені в лабораторіях Національного центру досліджень і рестврації музеїв Франції
  • Як повідомляється, серед представлених у Луврі буде п'ять особливо цінних візантійських ікон.
  • Мікромозаїчна ікона Святого Миколая кінця XII століття була придбана подружжям Ханенків в одній зі своїх подорожей.
  • 1941 року до музею Ханенків надійшли чотири виняткові енкаустичні ікони VI-VII: "Святі Сергій і Вакх", "Святий Іван Хреститель", "Богородиця з Немовлям" і "Святі Платон і Гликерія". До цього вони були в Антирелігійному музеї, створеному радянським урядом на основі експонатів із фондів низки закладів, серед яких колишня Київська духовна академія. У 1885 році ці ікони надійшли до Церковно-археологічного музею при цій академії за заповітом настоятеля Михайлівського золотоверхого монастиря архимандрита Порфирія Успенського, який отримав їх під час однієї зі своїх подорожей до гори Синай.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ David Woods (2000). «The Origin of the Cult of SS. Sergius and Bacchus». From The Military Martyrs. Retrieved June 25, 2009.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Святі Сергій та Вакх (ікона)

Див. також[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Святі_Сергій_та_Вакх_(ікона)&oldid=40109444