Селевкійський собор
Селевкійський собор був ранньохристиянським церковним синодом у Селевкії Ісаврії (нині Сіліфке, Туреччина).
Історія[ред. | ред. код]
У 358 р. римський імператор Констанцій II попросив дві ради, одного із західних єпископів в Арімінумі та одного зі східних єпископів у Нікомедії, щоб вирішити аріанську суперечку щодо природи божественності Ісуса Христа, яка розділила церкву IV століття.[1]
Землетрус стався в Нікомедії, в результаті чого загинув єпископ Цекропій Нікомедійський, а 27 вересня 359 року східний собор (з близько 160 єпископів) зібрався в Селевкії. Рада була різко розділена і була процедурно нерегулярною, і обидві сторони зустрілися окремо і прийняли протилежні рішення.[2][3]
Василій Анкірський, Македоній I Константинопольський і Патрофіл, боячись, що собор їх скине, затримали їх прибуття; Кирилу Єрусалимському та Євстафію Севастійському також висунули невирішені звинувачення.[4]
Першого дня Акакій Кесарійський, Георгій Александрійський, Уран Тирський та Євдоксій Антіохійський, серед інших, бажали розв’язати звинувачення проти цих єпископів та проблеми з їх повноваженнями, перш ніж голосувати з богословських питань. Георгій Лаодикійський, Софроній Помпейополіський та Елевсій Кизицький, серед інших, хотіли спочатку проголосувати з богословських питань і виграли перші процедурні голоси.[3]
На другий день Георгій Лаодикійський відкрив собор для Василя та інших суперечливих єпископів з їхньої сторони, ігноруючи звинувачення, і закрив раду для Акакія та протилежних єпископів. Вони підтвердили Антіохійський символ віри 341 року, який проголошував, що Син має подібну сутність до Батька.[5]
Проте наступних днів, щоб досягти ширшої згоди, Василій та спірні єпископи не прийшли, а Акакій та інші були. Акакій запропонував нове вірування з примітками про те, що Син подібний до Батька, йшов на компроміс між суперечливою мовою Нікеї та Антіохії та засуджуючи аномеїзм.[5]
Зрештою, рада знову розділилася. Василій, Георгій Лаодикійський та їхня сторона скинули або відлучили від церкви своїх супротивників, у тому числі Акакія, Георгія Александрійського, Уранія, Феодула Херетапського, Феодосія Філадельфійського в Лідії, Євагрія Мітілінського, Леонтія Триполіського, Євдоксія Астерійського, Євдоксія Антіохійського, Базиліка, Феба, Фіделіса, Євтихія, Магнуса і Євстафія, а також один із тих, кому вже висунули звинувачення, Патрофіла. Акацій та його партія оскаржували рішення, як і аномеяни.[2][5]
Пізніше того ж року Констанцій скликав раду в Константинополі, щоб розглянути рішення в Арімінумі та вирішити розкол у Селевкії.[2][5]
Запропонована Акацієм віра[ред. | ред. код]
Запропонований Акацієм вірогідний текст, включаючи його передмову:[6]
Ми, зібравшись учора за імператорським наказом у Селевкії, місті Ісаврії, 27-го дня вересня, докладали максимум зусиль, з усією помірністю, щоб зберегти мир Церкви ті визначити доктринальні питання про пророчий та євангельський авторитет, щоб не санкціонувати нічого в церковному визнанні віри, що суперечить Святим Письмам, щоб не санкціонувати нічого в церковному визнанні віри, що суперечить Святому Письму, як наказав наш імператор Констанцій, найулюбленіший Божий. Але оскільки певні особи в Синоді вчинили образливо по відношенню до кількох із нас, заважаючи деяким висловлювати свої почуття, а інших виключаючи з ради проти їхньої волі; і в той же час ввели тих, що були скинуті, і осіб, які були висвячені всупереч церковному канону, так що Синод представив сцену метушні і безладу, серед яких найвідоміший Леонас, Приходить і найбільше видатний Лаврикій, губернатор провінції, були очевидцями, тому ми змушені зробити цю заяву. Щоб ми не відкидали віру, яка була схвалена під час освячення церкви в Антіохії; [423] бо ми віддаємо йому нашу рішучу перевагу, оскільки він отримав згоду наших батьків, які зібралися там, щоб розглянути деякі спірні моменти. Оскільки, однак, терміни гомоянізм і гомоусіанізм в минулому хвилювали уми багатьох і продовжують тривожити їх; і більше того, що нещодавно було введено новий термін деякими, які стверджують аномію Сина до Отця: ми відкидаємо перші два, як вирази, яких немає у Святому Письмі; але ми цілковито анафематизуємо останнє і вважаємо таке, як його використання, відчуженим від церкви. Ми чітко визнаємо подібність Сина до Отця, відповідно до того, що апостол проголосив про Нього, [424] «який є образ Бога невидимого».
Тож сповідаємо і віруємо в єдиного Бога Отця Вседержителя, Творця неба і землі, видимого і невидимого. Віруємо й у Його Сина, Господа нашого Ісуса Христа, що народжений від Нього безстрастно перед усіма віками, Бога Слова, Єдинородного Божого, Світла, Життя, Істини, Мудрості, через Якого все було створені на небі й на землі, видимі чи невидимі. Ми віримо, що він прийняв тіло святої Діви Марії наприкінці віків, щоб усунути гріх; що Він став людиною, постраждав за наш гріх, і воскрес, і був узятий на небеса, щоб сидіти праворуч Отця, звідки Він знову прийде у славі, щоб судити живих і мертвих. Віруємо також у Святого Духа, Якого наш Господь і Спаситель назвав Утішником, і якого Він послав до своїх учнів після Свого відходу, згідно зі Своєю обітницею; ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Тих, хто проповідує що-небудь, що суперечить цій вірі, ми вважаємо чужинцями католицької церкви.
Собор Нікомедії[ред. | ред. код]
Спочатку Собор мав відбутися в соборі Нікомедії, однак незадовго до його проведення стався землетрус, який зруйнував місто, підпаливши руїни.[7] Під час землетрусу загинули єпископ Кекропій Нікомедійський та ще один єпископ з Боспору. Противники аріанства, звичайно, вважали землетрус божественною відплатою.[8] Після знищення місця проведення імператор переніс раду до Селукії, яку було обрано, оскільки Євдоксій заперечував проти Тарса[9], а Василь заперечував проти царського міста Нікеї.[10]
Див. також[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ Philostorgius, in Photius, Epitome of the Ecclesiastical History of Philostorgius, book 4, chapter 10.
- ↑ а б в Philostorgius, in Photius, Epitome of the Ecclesiastical History of Philostorgius, book 4, chapter 11.
- ↑ а б Socrates Scholasticus, Church History, book 2, chapter 39.
- ↑ Socrates Scholasticus, Church History, book 2, chapter 39.
- ↑ а б в г Socrates Scholasticus, Church History, book 2, chapter 40.
- ↑ Zenos' translated edition of Socrates Scholasticus, Church History, book 2, chapter 40.
- ↑ Philip Schaff, Nicene and Post-Nicene Fathers: Second Series Volume II Socrates, Sozomenus (Cosimo, Inc.,2007) page 310.
- ↑ Ecclesiastical History of Philostorgius
- ↑ Sozomen 4.16.1.
- ↑ Socrates 2.39.4