Ситін Павло Павлович

Ситін Павло Павлович
Народження	18 (30) липня 1870 Скопін, Рязанська губернія, Російська імперія
Смерть	22 серпня 1938(1938-08-22) (у віці 68 років) Москва, СРСР
Поховання	Розстрільний полігон «Комунарка»
Країна	Російська імперія
Освіта	Перше Київське Костянтинівське військове училище
Звання	генерал-майор
Війни / битви	Російсько-японська війна Перша Світова війна Російська громадянська війна
Нагороди	Орден Святого Станіслава (Дім Романових) Орден Святої Анни Орден Святого Володимира Меч Святого Георгія Найвище благовоління

Павло Павлович Ситін (рос. Павел Павлович Сытин) (30 липня [18 липня] 1870, Скопін — 22 серпня 1938, Москва) — російський і радянський воєначальник, який досяг звання генерал-майора російської імператорської армії. Брав участь у російсько-японській і Першій світовій війнах.

Біографія

Ранні роки життя

Ситін народився в Скопині Рязанської губернії Російської імперії 30 липня (18 липня) 1870 року в сім'ї вершника уланського полку, який отримав посаду чиновника військового відомства. У 1892 році закінчив Київське юнкерське училище (згодом Київське військове училище).

Російська імператорська армія

Після закінчення Київського юнкерського училища в 1892 році Ситін розпочав кар'єру в Російській імператорській армії. У 1899 році закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за першим розрядом. Брав участь у російсько-японській війні 1904–1905 років. У 1908—1909 роках — начальник бойового відділу штабу Брест-Литовської фортеці. У 1909 році він став інструктором військового училища, потім став старшим ад'ютантом при штабі Кронштадтської фортеці.

Під час Першої світової війни Ситін командував артилерійською батареєю, бригадою і 37-ю піхотною дивізією. 23 січня 1917 року отримав звання генерал-майора. Лютнева революція скинула царя Миколу II у березні 1917 року, а російський Тимчасовий уряд, який прийшов до влади, проголосив нову Російську республіку. Ситін служив у постімперській російській армії. Він командував 11-ю піхотною дивізією під час битви під Кречовцями 24 липня 1917 року.

Червона армія

Більшовики повалили російський Тимчасовий уряд під час Жовтневої революції 7 листопада 1917 року, поклавши початок громадянській війні в Росії. Ситін став на бік більшовиків. Про нього так згадував противник більшовиків, лідер білого руху, командувач військами білої армії генерал Антон Денікін:

"Багато інтриганів приходило з планами порятунку Росії. У мене [підлеглим у Російській імператорській армії] був, до речі, нинішній більшовицький «головнокомандувач», тоді ще генерал Павло Ситін. Він запропонував такий захід для зміцнення фронту: оголосити, що земля — поміщицька, державна, церковна — безкоштовно передається селянам, але виключно тим, хто воює на фронті. «Я казав, — сказав Ситін, — цю пропозицію Каледіну [тобто генералу Олексію Каледіну], але він схопився за голову [і сказав] «Те, що ви проповідуєте, це чиста демагогія!»...» Ситін залишився без землі і без ... [командування] дивізії. Пізніше він легко примирився з більшовицькою теорією комуністичного землекористування."

У грудні 1917 року солдатським з'їздом Ситін був обраний командувачем 18-го армійського корпусу Червоної Армії. У березні 1918 року він став командиром загороджувальних частин у районі Брянська Червоного Західного фронту, а в травні 1918 року — головою радянської російської делегації, яка вела мирні переговори з німцями в Харкові. У липні 1918 року прийняв командування 2-ю Орловською піхотною дивізією. На початку вересня 1918 став керівником добірних частин Червоного Південного фронту, у вересні—жовтні 1918 командував Червоним Південним фронтом. Війська під його керівництвом вели великі бої з білокозаками, стримуючи антибільшовицькі сили на величезному просторі від Брянська до Кизляра, хоча спроба наступу червоних військ Південного фронту на Балашовському напрямку не увінчалася успіхом через погану підготовку.

Ситін був відкликаний з фронту і призначений завідуючим відділом адміністративних справ Реввійськради. У 1920—1921 роках — військовий представник повноважного посла Радянської Росії в Грузинській Демократичній Республіці. У жовтні 1922 року приступив до служби інструктором Військової академії Червоної Армії. З 1924 по 1927 рік працював у Військово-історичному управлінні з вивчення та використання досвіду війни. У листопаді 1927 року був зарахований до складу Реввійськради для виконання важливих завдань для збройних сил Радянського Союзу. У грудні 1934 року вийшов на пенсію.

Зрілі роки

Після виходу у відставку Ситін став науковим співробітником Центрального державного архіву Червоної Армії. Під час Великої чистки був заарештований 27 лютого 1938 р. і звинувачений в участі в контрреволюційній організації. Військовою колегією Верховного Суду Радянського Союзу 22 серпня 1938 р. засуджений до розстрілу. Того ж дня розстріляний і похований на полігоні Комунарка в Московській області. Реабілітований 16.03.1957.

Примітки

1. А. И. Деникин (2006). Очерки русской смуты. М.: Айрис-Пресс. ст 202–203, 592. ISBN 5-8112-1889-3. (в Росії)

2. Николай II. (1915). "Павлу Сытину // Утверждается пожалование… Георгиевского оружия // Февраля 23 дня 1915 года, приказ". Высочайшие приказы о чинах военных. 1915, 1 января — 28 февраля. СПб. ст. 19. (в Росії)

3. Николай II. (1915). "Сытину // Полковникам: // Государь император объявляет Высочайшее благоволение // Апреля 5 дня 1915 года, приказ". Высочайшие приказы о чинах военных. 1915, 1 апреля — 30 апреля. СПб. ст. 24. (в Росії)