Скандал з договірним матчем в Англії (1915)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Скандал з договірним матчем в Англії 1915 року, також відомий як скандал Великої п'ятниці (англ. The Good Friday scandal)[1] стався після гри Першого дивізіону Футбольної ліги між «Манчестер Юнайтед» і «Ліверпулем» на «Олд Траффорд» 2 квітня (Велика п'ятниця) 1915 року. Матч був договірним на користь «Манчестер Юнайтед». Гравці обох клубів зробили букмекерські ставки на заздалегідь обговорений результат, сподіваючись виграти гроші.

Передісторія[ред. | ред. код]

Автор «дубля» Джордж Андерсон
Автор «дубля» Джордж Андерсон

У сезоні 1914/15 «Манчестер Юнайтед» боровся за виживання у вищому дивізіоні і до кінця сезону йому потрібні були очки для того, щоб не вибути у Другий дивізіон. «Ліверпуль» знаходився в середині турнірної таблиці Першого дивізіону і очок не потребував. Крім того, до того моменту вже велася Перша світова війна. До кінця березня 1915 року було зрозуміло, що всі офіційні футбольні турніри в Англії після завершення сезону будуть припинені на невизначений термін, що повинно було спричинити безробіття і відсутність засобів до існування у професійних футболістів.

Матч[ред. | ред. код]

2 квітня 1915 року «Манчестер Юнайтед» виграв у «Ліверпуля» з рахунком 2:0, обидва голи забив Джордж Андерсон. Суддя і деякі спостерігачі помітили, що «Ліверпуль» грав занадто розслаблено, не докладаючи зусиль. Також у матчі був нереалізований пенальті, коли за рахунку 1:0 на користь «Юнайтед» після порушення правил Бобом Перселлом Патрік О'Коннелл влучив у ворота «Ліверпуля»[2]. Незважаючи на те, що О'Коннелл пробив сильно мимо воріт, майже у бік кутового прапорця, він не сильно засмутився, а навпаки, сміявся, будучи впевненим, що його команда зможе забити ще[3]. Дійсно, вже у другому таймі «Юнайтед» забив другий гол, після чого жодна з команд не намагалася змінити рахунок[4]. За деякими даними, в матчі був призначений ще один пенальті вже у ворота «Юнайтед», який не забив Джекі Шелдон, однак у більшості джерел згадування про другий пенальті немає[5].

Глядачам, присутнім на «Олд Траффорд», гра не сподобалася навіть незважаючи на те, що господарі вели в рахунку і в підсумку здобули перемогу: протягом матчу з трибун чувся свист. Головний тренер «Манчестер Юнайтед» Джек Робсон пішов зі стадіону ще до закінчення гри, незадоволений тим, що відбувається на полі.


Розслідування[ред. | ред. код]

Після матчу стало відомо, що великі суми грошей були поставлені на перемогу «Юнайтед» з рахунком 2:0 (з коефіцієнтом 7 до 1 або 8 до 1)[6]. Букмекери заморозили виплати виграшів по цій грі і повідомили, що заплатять £50 за інформацію, яка зможе допомогти в розслідуванні. Футбольна асоціація Англії провела власне розслідування і виявила факт змови футболістів обох команд. Було встановлено, що у змові брали участь: Сенді Тернбулл, Артур Воллі і Інок Вест з боку «Манчестер Юнайтед» і Джекі Шелдон, Том Міллер, Боб Перселл і Томас Фейрфол з боку «Ліверпуля». Шелдон, який раніше грав за «Юнайтед», був визнаний головним організатором змови[7].

Примітно, що з «змовників» у самому матчі зіграли всі четверо гравців «Ліверпуля» і лише один гравець «Юнайтед» (Вест). Тернбулл і Воллі в матчі не зіграли[8].

Деякі футболісти, включаючи Фреда Пегнема з «Ліверпуля» і Джорджа Андерсона з «Манчестер Юнайтед», відмовилися брати участь у змові. Пегнем погрожував забити гол, щоб зіпсувати результат, і в кінцівці матчу пробив у поперечину, що викликало обурення його одноклубників[9].

Під час розслідування Пегнем дав свідчення, в яких повідомив, що перед грою до нього підійшов Джекі Шелдон і запропонував £3 за участь у змові, але Пегнем відмовився[10]. Гравець «Манчестер Юнайтед» Біллі Мередіт заперечував свою участь у змові, але зізнався, що запідозрив недобре, коли під час гри ніхто не віддавав йому пас[11].

Покарання[ред. | ред. код]

27 грудня 1915 року всі семеро футболістів, визнаних винними в участі в змові з метою заробітку грошей, були довічно дискваліфіковані. За деякими даними, учасників було більше: у змові брали участь Лоуренс Кук, футболіст «Стокпорт Каунті» (він також отримав довічну дискваліфікацію[12]), і Фред Гавард з «Манчестер Сіті».

Футбольна асоціація Англії прийшла до висновку, що змова була ініційована гравцями без участі керівництва їх клубів, тому клуби не отримали штрафів та зняття очок[13].

Наслідки[ред. | ред. код]

Інок Вест категорично протестував проти своєї дискваліфікації, заявивши про свою невинність, і навіть подав позов про наклеп. Однак він двічі програв у суді, після чого грав в Ірландії під вигаданим ім'ям, був розкритий і знову дискваліфікований.

Сама по собі дискваліфікація не мала негайного ефекту, оскільки до моменту її винесення офіційні футбольні змагання в Англії були припинені у зв'язку з війною. Також дискваліфікація не поширювалася на Шотландію (четверо з семи футболістів були шотландцями), тому теоретично футболісти могли продовжити грати в Шотландії, проте і там всі змагання також були скасовані у зв'язку з війною.

Футбольна асоціація Англії оголосила, що довічна дискваліфікація футболістів може бути скасована, якщо вони вступлять до лав Британської армії і візьмуть участь у бойових діях у війні. Всі, крім Веста, погодилися.

Сенді Тернбулл був убитий 3 травня 1917 рік в битві при Аррасі. Артур Воллі був серйозно поранений в битві біля Пашендейле, але вижив і навіть продовжив грати у футбол після війни.

У 1919 році зі всіх учасників змови, крім Веста, пожиттєва дискваліфікація була знята (з Сенді Тернбулла — посмертно).

Офіційні турніри в Англії поновилися в сезоні 1919/20. Продовжили грати троє гравців «Ліверпуля» (Шелдон, Міллер і Перселл) і один гравець «Юнайтед» (Воллі). Фейрфол завершив кар'єру. Весту зняли дискваліфікацію лише в 1945 році, коли йому було 59 років.

Хоча мотив змовників був суто фінансовим, а не турнірним, ті два очки, що «Юнайтед» заробив в матчі проти «Ліверпуля», дозволили команді зайняти 18-е місце і уникнути вильоту, випередивши на 1 очко «Челсі», що зайняло 19-е місце. «Челсі» номінально вибув з Першого дивізіону, проте ще до початку сезону 1919/20 Футбольна ліга розширила Перший дивізіон з 20 до 22 команд, тому лондонський клуб залишився у вищій лізі.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ The Good Friday scandal. LFCHistory.net.
  2. ↑ Burns, Jimmy (2008). Don Patricio O'Connell: An Irishman and the Politics of Spanish Football.
  3. ↑ Tom Airey & Paul Burnell (3 квітня 2015). Man Utd v Liverpool: The 1915 Good Friday betting scandal. BBC.
  4. ↑ Bartram, Steve (17 березня 2015). The United-Liverpool scandal: 100 years on. ManUtd.com.
  5. ↑ Enoch West. Spartacus Educational.
  6. ↑ Graham Sharpe. Gambling's Strangest Moments: Extraordinary But True Stories from Over 200 Years of Gambling's History. — Robson Books, 2005. — P. 370. — ISBN 1-86105-864-0.
  7. ↑ Jackie Sheldon. LFCHistory.net.
  8. ↑ Manchester United 2-0 Liverpool. LFCHistory.net.
  9. ↑ Oliver Phillips. The Golden Boys: A study of Watford's Cult Heroes. — Alpine Press, 2001. — P. 49. — ISBN 0-9528631-6-2.
  10. ↑ Fred Pagnam (англ.). LFCHistory.net.
  11. ↑ Geoff Tibballs. Great Sporting Scandals: Fromm Over 200 Years of Sporting Endeavours. — Robson Publishing, 2003. — ISBN 1-86105-686-9.
  12. ↑ Lawrence Cook (англ.). Spartacus Educational.
  13. ↑ Peter Holland. Swifter Than the Arrow: Wilfred Bartrop, Football and War. — Troubador Publishing Ltd, 2008. — ISBN 978-1-84876-068-4.

Література[ред. | ред. код]

  • Simon Inglis. Soccer in the Dock: A History of British Football Scandals 1900 to 1965. — Eclecta Books, 1985. — ISBN 0-00-218162-2.
  • Graham Sharpe. Free the Manchester United One: The Inside Story of Football's Greatest Scam. — Robson Books, 2003. — ISBN 1-86105-633-8.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Скандал_з_договірним_матчем_в_Англії_(1915)&oldid=22300058