Слінченко Володимир Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Слінченко Володимир Іванович
Народився 28 липня 1931(1931-07-28) (92 роки)
село Мар'янівка, тепер Козельщинського району Полтавської області
Країна  СРСР
Національність українець
Діяльність політик
Партія КПРС
Нагороди Орден «Знак Пошани»Орден Трудового Червоного ПрапораОрден Трудового Червоного Прапора

Володимир Іванович Слінченко (28 липня 1931(19310728), село Мар'янівка, тепер Козельщинського району Полтавської області) — український радянський і компартійний діяч, міністр побутового обслуговування населення УРСР. Депутат Верховної Ради УРСР 9-го і 11-го скликань. Кандидат економічних наук, член-кореспондент інженерної академії України.

Біографія[ред. | ред. код]

У 1946 році закінчив 7 класів Мар'янівської неповної середньої школи Козельщинського району Полтавської області, почав працювати причіплювачем у тракторній бригаді колгоспу. У 1948 році закінчив ремісниче училище № 6 міста Крюкова (тепер у складі міста Кременчук Полтавської області)

У 1948—1954 роках — токар, інструктор-наладчик, 1-й заступник секретаря комітету комсомолу, технолог Харківського заводу транспортного машинобудування № 75 імені Малишева.

Член ВКП(б) з 1951 року.

Закінчив Харківський інженерно-економічний інститут.

У 1954—1963 роках — завідувач організаційного відділу, 2-й, 1-й секретар Комінтернівського районного комітету ЛКСМУ міста Харкова; 2-й, 1-й секретар Харківського міського комітету ЛКСМУ.

У 1963—1972 роках — 2-й, 1-й секретар Дзержинського районного комітету КПУ міста Харкова.

У 1972—1973 роках — інспектор ЦК КПУ, курував Кримську обласну партійну організацію.

23 червня 1973 — 1979 року — 2-й секретар Чернівецького обласного комітету КПУ.

У 1979 — листопаді 1980 року — 1-й заступник міністра побутового обслуговування населення Української РСР.

28 листопада 1980 — 5 червня 1987 року — міністр побутового обслуговування населення Української РСР.

З червня 1987 року працював начальником підвідділу обліку, планування, використання та заготівлі вторинної сировини — заступником начальника відділу з використання вторинних ресурсів Державного планового комітету УРСР.

З 1987 року — на пенсії в місті Києві.

Нагороди[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]