Смирний Юрій Іванович
| Смирний Юрій Іванович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
1 липня 1938 Запоріжжя |
| Помер |
5 серпня 2012 (74 роки) Київ |
| Громадянство |
 СРСР →  Україна |
| Національність | українець |
| Діяльність | мистецтвознавець |
| Відомий завдяки | учасник руху шістдесятництва |
| Alma mater | Національний університет «Запорізька політехніка» |
Юрій Іва́нович Смирний (1 липня 1938, Запоріжжя — 5 серпня 2012,Київ) — учасник руху шістдесятництва,український мистецтвознавець, критик, релігієзнавець, дописувач газети «Наша віра»[1], Образотворче мистецтво та ін.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 1липня 1938 у Запоріжжі. Закінчив Запорізький політехнічний університет, отримав диплом інженера. Мешкав у Києві, захопився гуманітарними дослідженнями, говорив і писав українською мовою, відстоював ідею вільної України, вільного мистецтва. Був тричі одружений, мав трьох дітей.
З 1966—1969 рр. керував історико- мистецьким клубом молоді, який згодом «компетентними» органами розглядався як клуб, що провадить націоналістичну діяльність, через те став неугодним владі і припинив своє існування.Щоб легалізувати свою діяльність, Юрій вдався до нечуваної хитрощі. Назвав клуб іменем Петра Запорожця(1873–1905), визнаного партократією революціонера, чиїм іменем було названо вулицю в Києві. Насправді ж Юрій мав на увазі його тезку, адже був послідовником українського просвітника Петра Запорожця (1895–1963) – діяча Сірожупанної дивізії УНР, який емігрував до Америки. Проте цей жарт з КДБ не вдався. Попри всі заборони, Смирний мав широке коло спілкування. Підтримував невизнаних на той час митців опозиційного до соцреалізму неофіційного мистецтва — андеграунду : письменника Леоніда Нефедьєва, художників Миколу Трегуба і Вудона Баклицького та багато інших. От як згадує про Ю.Смирного Олена Голуб, автор книги "Свято непокори та будні андеграунду":
[2][3]«Діяльність Смирного як сподвижника руху шістдесятництва високо оцінив видатний культурологЄвген Сверстюк (1928-2014), редактор газети «Наша віра», де друкувався Юрій, а також члени громадської організації «Музей шістдесятництва». Він був представником так званої «люмпен-інтелігенції» 70-х, за визначенням великого поета Андрія Вознесенського, який у своєму вірші 1978 року відзначив тих, хто пішли з системи на непрестижні професії, такі як кочегар, вантажник, щоб займатися улюбленою справою: «Опять надстройка рождает базис. Лифтёр бормочет во сне Гельвеция. Интеллигенция обуржуазилась. Родилась люмпен-интеллигенция» (російською).
Так от, Юрій працював годувальником тварин, здається, баранів, у якомусь науково-дослідному інституті, лише по декілька годин на день, а весь вільний час сидів над книгами... Юрій мав щось героїчне у незламній стійкості своїх переконань, чим приваблював у спілкуванні, до того ж, ніби зазирав у душу ясними блакитними очима. Говорив і писав здебільшого українською мовою, відстоював ідею вільної України, вільного мистецтва, що тоді було неабиякою крамолою. Вражала сміливість, з якою він міг виступити, наприклад, на офіційному відкритті виставки, присвяченій черговій річниці Жовтня. Він ставав поряд з виступаючими представниками влади і після чиєїсь пропагандистської промови так само гучно заявляв про те, що насправді українське мистецтво у небезпеці й не розвивається за вільними законами, притиснуте партійною ідеологією і т. і. Ніхто не очікував почути щось подібне від такого приємного на вигляд, у чиновницькому костюмі, інтелігентного чоловіка. Звісно, довго йому говорити не вдавалося, а тільки той невеликий час, поки до офіційних осіб повільно доходив зміст крамольних слів. Далі якісь «люди у цивільному» забирали його під руки кудись подалі. Отже, Ю. Смирний перебував під наглядом органів КДБ, про що мало хто знав, а якби й знав, то цим не переймався. Проте була несподіванкою звістка про те, що ми не можемо подивитись нові картини Трегуба. Вони, щойно їх розвішали по стінах квартири «неблагонадійного» господаря, одразу були заарештовані і відправлені до органів КДБ.»
Досліджував український іконопис, малярство княжих часів, знаходив несподівані порівняння з мистецтвом авангарду та ін.
Мав вплив на подальший розвиток української культури, про що зазначив відомий громадський діяч, видавець Леонід Фінберг, який назвав Ю. Смирного своїм учителем [4]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Газета «Наша віра». Архів оригіналу за 28 квітня 2007. Процитовано 10 квітня 2020.
- ↑ Олена Голуб.Свято непокори та будні андеграунду. Київ, Видавничий Дім «Антиквар», 2017, ст. 58-63. ISBN 978-617-7285-11-2
- ↑ Олена Голуб. Свято непокори та будні андеграунду [1] [Архівовано 25 березня 2020 у Wayback Machine.]
- ↑ Леонід Фінберг. "Маємо думати сьогодні, хто буде моральними авторитетами завтра", 06 лютого 2019. Архів оригіналу за 10 квітня 2020. Процитовано 10 квітня 2020.
Джерела[ред. | ред. код]
- Юрій Смирний. Алімпій плюс Пікассо - що це? (Іконісторіософські міркування, викликані деякими пластико-генеалогічними увагами) Народознавчі зошити. № 2 (110),ст.357. 2013 ISSN 1028-5091 [Архівовано 9 жовтня 2017 у Wayback Machine.].
- Юрій Смирний. Андрій Рубльов та Данило Чорний були родом з України [Архівовано 9 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
- Юрій Смирний.Алімпій Печерський і Андрій Рубльов.