Сотникова Ольга Дмитрівна
| Сотникова Ольга Дмитрівна | |
|---|---|
| рос. Ольга Дмитриевна Сотникова | |
 | |
| Ім'я при народженні | рос. Ольга Дмитриевна Поршонок |
| Народилася |
1921 Краснодар, Російська СФРР |
| Країна |
 СРСР |
| Учасник | німецько-радянська війна |
| Нагороди |
    |
Ольга Дмитрівна Сотникова (дівоче прізвище: Поршонок[1]; нар. 1921, Краснодар, Росія) — радянський офіцер танкіст, учасниця Німецько-радянської війни. У роки війни пройшла шлях від шофера санітарної машини до заступника командира роти важких танків по технічній частині ІС-122 112-го окремого гвардійського важкого танкового полку (67-ї окремої гвардійської танкової бригади). Гвардії молодший технік-лейтенант.
Біографія[ред. | ред. код]
Народилася в 1921 році в Краснодарі. Росіянка.
До війни Оля Поршонок жила в Ленінграді, на Виборзькій стороні. Закінчила курси шоферів, технікум[2].
У РСЧА з 23 червня 1941 роки (покликана Фрунзенським РВК міста Ленінграда). На фронті з 26 червня в складі 3-ї Ленінградської дивізії народного ополчення. Потім стала водієм автомобіля[2].
2 травня 1942 року була важко поранена під Ленінградом[2] і перебувала на лікуванні в госпіталі до 17 листопада. В подальшому брала участь в Сталінградській битві, в боях за Курськ, Орел, звільняла Білорусію.
У період з 3 по 22 грудня 1942 року шофер санітарної бригади 85-ї окремої танкової бригади 2-ї гвардійської армії Сталінградського фронту червоноармієць О. Д. Поршонок працювала на передовій в районі сіл Похлебіно, Нижнє Яблучне і колгоспу «8-е березня» Сталінградської області. Вивезла з поля бою на своїй машині 85 поранених бійців і командирів, «виявивши чуйність і уважність до поранених.» Нагороджена орденом Червоної Зірки (23 грудня 1942).
Продовжила службу в 231-му окремому танковому полку, сформованому 10 січня 1943 року на базі 85-ї танкової бригади. У липні 1943 року в ході Курської битви в боях біля села Підмаслово (нині Залегощенський район Орловської області) під вогнем противника надавала першу допомогу пораненим і вивозила їх у тил. Врятувала життя 37 солдатам і офіцерам. Нагороджена орденом Вітчизняної війни II ступеня (5 серпня 1943).
Закінчивши танкове училище, молодший технік-лейтенант пересіла на танк, ставши механіком-водієм танка. Кілька разів горіла в своїй бойовій машині. В одному з бойових епізодів танкістка Ольга Паршонок за завданням командування, ризикуючи життям, тричі переправляла розвідників через лінію фронту[2].
У боях на підступах до Гомеля (Білорусь) 231-й танковий полк одним з перших в танкових військах застосував нічну танкову атаку з запаленими фарами. Разом з командиром роти І. Власенко Ольга Паршонок першою увірвалася в Гомель і трималася протягом півтори години до підходу основних сил полку[3].
З 14 квітня 1945 року — заступник командира роти важких танків ІС-122 112-го окремого гвардійського важкого танкового полку 67-ї окремої гвардійської танкової бригади. Гвардії молодший технік-лейтенант О. Д. Поршонок брала участь у прориві німецької оборони на західному березі річки Одер (Німеччина). Незважаючи на сильний артилерійський і мінометний вогонь, ремонтувала підбиті танки прямо на полі бою, намагаючись домогтися участі максимального числа радянських бойових машин в бою.
В районі Цехін (Бранденбург, Німеччина) вона особисто сіла в танк і повела його в атаку. У складі екіпажу знищила 5 солдатів з фаустпатронами, 8 кулеметних точок, дві польові гармати, три міномета і до 30 солдатів і офіцерів-противника. Під час атаки в районі Грунов вона помітила, як загорівся один з танків полку. Кинувшись до нього, щоб загасити палаючу машину, була контужена розірваним поруч снарядом противника. При цьому також був поранений один з танкістів. Перемагаючи біль, взяла пораненого на спину і винесла його з поля бою.
В ході штурму Берліна на її рахунку — два відновлених танка. За квітневі бої Берлінської операції нагороджена другим орденом Червоної Зірки (6 травня 1945).
Закінчивши війну в Берліні, розписалася на рейхстазі: «Я — ленінградка!»[2]
Незабаром вийшла заміж за сибіряка Василя Сотникова, з яким познайомилася ще на війні. Переїхали на батьківщину чоловіка в Алтайський край. У їхній родині народилися три дочки, є онуки[2] [4].
Живе в Барнаулі (Алтайський край), працювала в складальному цеху на механічному заводі, ударник комуністичної праці, нагороджена орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора[2]. У 1970-ті роки на заводі було засновано премію її імені[4].
Автор мемуарів «Шумели грозы». Особисті документи О. Д. Сотниковіъ зберігаються в Алтайському крайовому краєзнавчому музеї[5].
Нагороди та звання[ред. | ред. код]
Радянські державні нагороди:
- орден Леніна[2]
- орден Трудового Червоного Прапора
- два ордени Вітчизняної війни II ступеня (5 серпня 1943, 23 грудня 1985)
- два ордени Червоної Зірки (23 грудня 1942 6 травня 1945)
- медалі
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ У деяких джерелах: Паршонок
- ↑ а б в г д е ж и Пранкевич Валентина (11 апреля 2014). Вышедшая из огня. Чечерский вестник. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 9 липня 2014.
- ↑ Мурманцева В. С. {{{Заголовок}}}. — М. : Мысль, 1974.
- ↑ а б Великая Отечественная в письмах, 1982.
- ↑ Личный архивный фонд Сотниковой Ольги Дмитриевны. Архивы России. Процитовано 9 липня 2014.
Література[ред. | ред. код]
- Шкаруба В. «Богатая невеста» // Великая Отечественная в письмах / сост. В. Г. Гришин. — 2-е изд., доп. — М. : Политиздат, 1982. — 351 с.
Посилання[ред. | ред. код]
- Пранкевич Валентина (11 апреля 2014). Вышедшая из огня. Чечерский вестник. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 9 липня 2014.
- Mapro. Ольга Дмитриевна Паршонок-Сотникова. (Механик-водитель) // Интернет-газета «Танки Онлайн». — 2011. — № 23 (4 червня). — С. 7.
