Софія Шведська (1547—1611)
| Софія Шведська | |
|---|---|
 | |
| Народилася |
29 жовтня 1547 Стокгольм |
| Померла | 17 березня 1611[1] (63 роки) |
| Країна |
 Швеція |
| Діяльність | аристократка |
| Титул | принцеса і герцогиня[d] |
| Рід | Ваза |
| Батько | Густав I Ваза[2] |
| Мати | Маргарита Лейонгувуд[2] |
| Брати, сестри | Юган III[2], Катарина Шведська (1539—1610)[2], Сесілія Шведська[2], Magnus, Duke of Östergötlandd[2], Анна Шведська (1545–1610), Єлизавета Шведська, Карл IX Ваза[2] і Ерік XIV[2] |
| У шлюбі з | Magnus II, Duke of Saxe-Lauenburgd[2] |
| Діти | Gustav of Saxe-Lauenburgd[2] |
 | |
Шведська принцеса Софія, також Софія Густавсдоттер Ваза (29 жовтня 1547 – 17 березня 1611) - шведська принцеса, дочка короля Швеції Густава Вази та Маргарети Лейонгувуд. Герцогиня Саксен-Лауенбурзька від шлюбу з герцогом Магнусом II Саксен-Лауенбурзьким.
Біографія[ред. | ред. код]
У ранньому дитинстві вона, а також її брати і сестри в королівському дворі, перебували насамперед під опікою матері, довіреної медсестри королеви, Брігітти Ларс Андерссонс, двоюрідної сестри її матері Маргарети та знатної вдови Інгрід Амундсдоттер.[3]
Після смерті матері в 1551 році, вона, а також її брати і сестри були передані під опіку Крістіни Ґілленстірни, а потім до її тітки Бріти і Марти Лейонгуфвуд до повторного шлюбу її батька з Кетрін Стенбок.[4] Тоді вони були під відповідальністю мачухи, фрейліни Анни Гоґенскільд.
Під час Північної семилітньої війни вдова данська королева Доротея Саксен-Лауенбурзька запропонувала укласти мирний договір шляхом шлюбу між її молодшим сином, данським монархом, і Софією. Однак вона зробила пропозицію без відома сина, і він не підтримав цю ідею.[4]
У березні 1566 року Софія заручилася з герцогом Магнусом II Саксен-Лауенбурзьким, який довгий час був на службі у Еріка. Шлюб відбувся подвійним весіллям, коли її зведений брат король Ерік XIV одружився з Карін Монсдоттер 4 липня 1568 року. Ерік, можливо, організував шлюб Софії та Магнуса, тому що йому потрібна була підтримка для свого суперечливого шлюбу з Карін Монсдоттер.[4] Можливо також, що він боявся, що не матиме бажаних гостей весілля, якщо не проведе весілля Софії паралельно.
На переговорах Магнус пообіцяв захищати Карін Монсдоттер. Софія не хотіла цього шлюбу — вона відмовилася і зупинила підготовку до весілля, що не дозволило йому відбутися в червні 1567 року, як було заплановано, коли Ерік вперше одружився з Карін.[4] Тому Ерік наказав, щоб, оскільки Софія відмовилася готуватися до весілля, треба було підготуватися до неї — і її весілля відбулося разом із його другою, публічною весільною церемонією з Карін.[4]
Шлюб[ред. | ред. код]
На весіллі в Стокгольмі в липні 1568 року Софія йшла в процесії зі своєю сестрою Єлизаветою — після Карін, яка йшла першою з вдовою королевою Катериною Стенбок, що вважалося некоректним для статусу.[4] Ні Софія, ні її сестра Єлизавета не були присутні на наступній коронації Карін. Під час скидання Еріка XIV, Софія, Магнус евакуювали Єлизавету і Кетрін Стенбок на човні і відвезли їх до бунтівного Югана в Упсалу. Юган офіційно стверджував, що Ерік планував віддати їх як заручників Московії, замість власної дружини Джона, що він намагався раніше.
Шлюб став вкрай нещасливим. У повідомленнях очевидів Магнус описується як типовий жорстокий німецький мудлан, відомий знущаннями над своїми підлеглими. Було відомо, що він піддав Софію жорстокому поводженню, мабуть, через сильні ревнощі. Згідно з хронікою Егідія Гірса, від поводження з нею з боку Магнуса Софія збожеволіла, бо чоловік: «...показав своїй принцесі всю недобрість, плювки і ганебний наклеп, що вона від горя завдала великої слабкості голови. [4]
У 1571 році Магнус заклав її коштовності, щоб фінансувати своє завоювання Саксен-Лауенбурга. Незабаром він витратив її гроші, і Софія була змушена постійно просити сім'ю профінансувати його амбіції.[4] У 1575 році її брат король Юган III надав Магнусу шведське феодальне володіння Зонненбург на Озелі, щоб змусити його залишитись у Швеції, але через його жорстоке правління незабаром він був вигнаний з Озеля. Магнус став непопулярним у родині Софії через те, як він ставився до неї.
Магнус також вступив у конфлікт з Юганом III у 1576 році, коли той заборонив своїм підданим у феодії Софії сплачувати податки та виконувати свої обов’язки перед короною. У 1577 році в звітах говорилося, що Магнус перешкоджав Софії отримувати листи від своєї родини та приймати запрошення, й ізолював її від зовнішнього світу. [4]
Пізніше життя[ред. | ред. код]
У 1578 році Юган III заарештував Магнуса, ув’язнив і вигнав з країни.[4] Він змусив Магнуса залишити сина під опіку матері, а володіння Софії передали на її єдине ім’я.[4] Югаан III надав їй володіння замок Екользунд і замок Веннгарн. У 1581 році Магнус поширював чутки про Софію в Німеччині. Юган наказав імператору заборонити Магнусу чинити наклеп на Софію, що могло б очорнити її ім’я та поставити під загрозу спадщину її сина та її право на її придані землі.[4]
Подальше життя Софія присвятила своєму синові Густаву. Вона працювала над забезпеченням його прав у Заксен-Лауенбурзі та його майбутнього. Вона тримала Густава при собі, а не відсилала, як це було за звичаєм, і казали, що зіпсувала його до такої міри, що його характер був знищений.[4]
У 1595 році вона вступила в конфлікт, коли Густав переконав її надати йому половину свого володіння, від якого вона відмовилася за допомогою свого брата Карла.[4]
.jpg)
Решту життя Софія прожила в замку Екользунд. На відміну від своїх братів і сестер, вона підтримала шлюб між Йоганом III і Гуніллою Білке в 1585 році. Кажуть, що Софія страждала від якогось психічного захворювання.[4] Крім хроніки Егідія Гірса, про це мало згадується. Однак у листуванні братів і сестер її кілька разів просять не сумувати, щоб не хворіти.[4]
На відміну від свого брата Магнуса, який був визнаний психічно хворим і був ізольований через це, Софія час від часу брала участь у придворному житті, наприклад, коли вона брала участь у громадській вечері з королівською родиною в Кальмарі на Великдень 1586 року[4]. Її не описують як ефективну розпорядницю свого маєтку та суду: вона часто була змушена просити економічної допомоги через нецільове використання земель, а її суд був нестабільним через часті зміни персоналу: за ці роки вона змінювала головного дворецького двадцять один раз і економа двадцять три рази.[4] У 1597 році їй було надано володіння Лагунда і Гобу. Вона стала вдовою, коли її відсутній чоловік помер у 1603 році.
Проблема[ред. | ред. код]
У Софії було шестеро дітей, але лише одне з них прожила дитинство:
- Густав Саксен-Лауенбурзький (31 серпня 1570 — 11 листопада 1597), губернатор Кальмара, неодружений, але мав проблеми
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ а б Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
- ↑ а б в г д е ж и к л м Sofia, prinsessa
- ↑ Tegenborg Falkdalen, Karin, Margareta Regina: vid Gustav Vasas sida : [en biografi över Margareta Leijonhufvud (1516-1551)], Setterblad, Stockholm, 2016
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф Karin Tegenborg Falkdalen (2010). Vasadöttrarna (The Vasa Daughters). Falun: Historiska Media. ISBN 978-91-85873-87-6 (In Swedish)