Станіслав Вижицький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Станіслав Вижицький
Помер 5 червня 1680(1680-06-05)
Країна  Річ Посполита
Посада посол Сейму Речі Посполитої[d], учасник виборів короля Польщіd, Q65720833?, таборовський старостаd і Хорунжий київськийd
Рід House of Wyżyckid
Пам'ятна таблиця, епітафія на фасаді костелу бернардинів, Львів

Станіслав з Вижиць Вижицький гербу Восьмиріг (пол. Stanisław Wyżycki; 1613/1614 — 5 червня 1680) — польський шляхтич, військовик, урядник Речі Посполитої. Родове прізвище — від поселення Вижице у Краківському воєводстві Корони. Представник роду Вижицьких, дід Миколая Вижицького — львівського архиєпископа РКЦ.

Біографія[ред. | ред. код]

Син Станіслава Вижицького (полковник королівський, староста тимбаркський) та його дружини — подільської воєводички Жабокліцької (доньки Нікодема).

Посол сеймів Речі Посполитої 1676, 1678 років. Посади, звання: підчаший новогрудський, хорунжий київський, вонвельницький, полковник Й. К. М., Таборівський староста. Марек Ґдешинський після повернення 1651 року з полону в Криму продав С. Вижицькому маєток Таборів.[1]

Був похований у костелі бернардинців Львова. Дружина — Кристина Завіховська, донька крем'янецького підкоморія Цетнера, сини:

  • Юзеф — перший чоловік княгині Констанції[2] Четвертинської
  • Миколай — секретар короля, ксьондз, холмський латинський єпископ
  • Ян — хорунжий київський, староста брацлавський, батько львівського архиєпископа Миколая Вижицького.

Пам'ятна таблиця, епітафія на фасаді костелу бернардинів Львова[ред. | ред. код]

На стіні храму вирізьблений рельєф з вояком, котрий стоїть на колінах і молиться. Під зображенням — напис латинською: «Тут лежить шляхетний Станіслав з Вижиць Вижицький, хорунжий київський, вонвельницький,[3]тимбаркський староста, полковник святої королівської величності, колись відважний воїн, нині смрад і черв. Прожив 66 років. Відійшов року Божого 1680 5 дня місяця червня».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Rulikowski E. Taborów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 136. (пол.) — S. 136. (пол.)
  2. Książęta Czetwertyńscy (03) [Архівовано 30 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
  3. ą

Джерела[ред. | ред. код]