Стерлігов Ілля Іванович
| Стерлігов Ілля Іванович | |
|---|---|
| Народився | 29 липня (10 серпня) 1870 (153 роки) |
| Посада | Люблінський губернаторd |
| Автограф |
 |
| Нагороди |
 |
Ілля Іванович Стерлігов (1870 — не раніше 1920) — голова Тамбовської губернської земської управи (1904—1909), чернігівський губернатор (1913—1915).
Біографія[ред. | ред. код]
З потомствених дворян Рязанської губернії. Землевласник Усманського повіту Тамбовської губернії (придбані 70 десятин, у дружини — 124 десятини).
Закінчив Михайлівський Воронезький кадетський корпус (1888)[1] та 2-е військове Костянтинівське училище (1890)[2], звідки випущений був підпоручиком у 7-й гренадерський Самогітський полк. Отримав звання поручника 15 квітня 1894.
14 березня 1895 вийшов у запас армійської піхоти по Усманскому повіту.
З 1898 обирався членом Усманської повітової земської управи і гласним Тамбовського губернського земського зборів[3].
2 листопада 1901 обраний головою Усманської повітової земської управи, а в 1904 — головою губернської земської управи, будучи представником правих землевласників[4].
19 січня 1909 призначений харківським віце-губернатором.
14 січня 1913 призначений виправляє посаду чернігівського губернатора, а 6 грудня того ж року затверджений на посаді.
У 1915 призначений люблінським губернатором, на якій посаді залишався до Лютневої революції. Переведений у справжні статські радники 30 липня 1915.
У Громадянську війну в Росії — у Збройних силах Півдня Росії, у 1920 евакуювався з Одеси до Салонік на кораблі «Ріо-Пардо».
На травень 1920 — в Югославії. Подальша доля невідома.
Був одружений із Марією Федорівною Сніжковою.
Нагороди[ред. | ред. код]
- Орден Святої Анни 3 ст. (1903)
- Орден Святого Станіслава 2 ст. (1907)
- Орден Святого Володимира 4 ст. (1908)
- відзнака за праці із землеустрою.
Іноземні:
- бухарський Орден Золотої зірки 2 ст.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Историческая записка о Михайловском Воронежском кадетском корпусе с приложением списков воспитанников за 50 лет (1845—1895 г.). — Воронеж, 1895. — С. 114.
- ↑ История «дворян» и «константиновцев» 1807—1907. — СПб., 1908. — С. 154.
- ↑ Адрес-календарь служащих в Тамбовской губернии лиц на 1901 год. — Тамбов, 1901. — СС. 28, 159.
- ↑ Туманова А. С. Консерватор во власти: губернатор Н. П. Муратов. // Отечественная история. 2003, № 3. — С. 112.
Джерела[ред. | ред. код]
- Список лиц, служащих по ведомству Министерства внутренних дел 1904 года (исправленный по 15 апреля). Ч. II. — СПб., 1904. — С. 660.
- Список лиц, служащих по ведомству Министерства внутренних дел 1914 года (исправлен по 1 января). Ч. II. — СПб., 1914. — С. 785.
- Список гражданским чинам четвертого класса. Исправлен по 1 марта 1916 года. — Пг., 1916. — С. 3569.
- Рындин И. Ж. Материалы по истории и генеалогии дворянских родов Рязанской губернии. Выпуск 7: Раевские — Сыробоярские. — Рязань, 2012. — С. 352.
- Историк С. В. Волков. База данных «Участники Белого движения в России» на январь 2016. Буква С.
