Стріхович Василь Іванович
 | Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (листопад 2017) |
| Стріхович Василь Іванович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народився |
28 грудня 1940 Вербівка, Борщівський район, Тернопільська область, Українська РСР, СРСР | |||
| Помер | 22 травня 2014 (73 роки) | |||
| Поховання | Буча | |||
| Громадянство |
 СРСР Україна | |||
| Діяльність | актор | |||
| Alma mater | Чернівецьке державне училище мистецтв ім. Воробкевича | |||
| Нагороди та премії | ||||
 | ||||
|
| ||||
Василь Іванович Стріхович (28 грудня 1940, с. Вербівка Борщівського району Тернопільської області — 22 травня 2014) — український звукооператор та звукорежисер, заслужений діяч мистецтв України.
Життєпис[ред. | ред. код]
Понад 40 років працював звукооператором та режисером Чернівецької обласної державної телерадіокомпанії. Завдяки йому не один десяток співаків, які живуть не лише в Україні, а й за її межами, розкрили свій талант. Саме Стріхович випустив уперше в ефір ще нікому не відомого Іво Бобула з піснею Левка Дутківського «Якщо любиш — кохай», Олександра Сєрова.
Дружба та плідна співпраця пов'язувала його з Володимиром Івасюком. Вони познайомилися на студії 1966 року, де гурт «Смерічка» записував до новорічної програми фонограму пісні «Сніжинки падають». А вже 1967 року В. Стріхович записав пісню В. Івасюка «Я піду в далекі гори», яку було включено в програму «Камертон доброго настрою». А в вересні 1970 року на Театральній площі міста Чернівці у прямому ефірі телепрограми «Камертон доброго настрою» прозвучала прем'єра пісні, якій судилося стати радянським хітом і українським шлягером на всі часи — «Червона рута» Володимира Івасюка. Путівку в життя їй дав теж звукорежисер Василь Стріхович.
Аудіозаписи Василя Стріховича і зараз вважаються неперевершеними, хоча робилися старими технічними засобами. Музиканти кажуть, що у Стріховича 200-відсотковий слух. А ще він вмів проникнути у суть твору, відчути справжню талановиту пісню та виконавця і завжди намагався допомогти їм розкрити свій талант.
Василь Іванович Стріхович похований під Києвом у м. Буча.
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- [Василь Стріхович]. — Гусар Ю. Василь: [штрихи до довідково-енциклопедичної книги «Ім'я на Буковині»] / Юхим Гусар // Правдивий поступ. — 2002. — 14 січня (№ 1, 2). — С. 7.
- Стріхович Василь Іванович // Інформаційний простір Буковини. — Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2004. — С. 173.
- Стріхович Василь Іванович // Видатні діячі культури і мистецтв Буковини. — Вип. 1 / авт.-уклад. Ю. В. Боганюк, О. О. Гаврилюк та ін. — Чернівці: Книги — XXI, 2010. — С. 169-171.
- Гусар Ю. Режисер немеркнучих стрічок: [про Василя Стріховича] / Юхим Гусар // Буковинське віче. — 2010. — 1 грудня (№ 91). — С. 4.
- Гусар Ю. Режисер, який розкрив талант Івасюка [про В. І. Стріховича]/ Юхим Гусар // Буковинське віче. — 2015. — 26 листопада (№ 45). — С. 3. (фото: Василь Стріхович з Володимиром Івасюком).
- Нечаєва П. Ми не могли не зустрітися [реж. В.Стріхович про В. Івасюка]/ Парасковія Нечаєва //Молодий буковинець. — 1995. — 5-9 вересня (№ 38). — С. 1, 8.
Посилання[ред. | ред. код]
- Параска Нечаєва. Догана за… «Червону руту». Фонограми найпопулярніших українських пісень XX століття робив звукорежисер Василь Стріхович [Архівовано 14 січня 2008 у Wayback Machine.] / Газета «День», № 1, 13 січня 2006
- Співавтор «Червоної рути» Василь Стріхович відзначає ювілей / Парасковія Нечаєва, перший директор Чернівецького меморіального музею В. Івасюка. / Газета «День», № 236, четвер, 23 грудня 2010
- 70-річний ювілей відзначив відомий звукорежисер Василь Стріхович //