Суд Паріса

Суд Паріса — сюжет давньогрецької міфології про пасторальний конкурс краси, на якому троянський царевич Паріс виносить свій вердикт трьом богиням. Сцена не має жодних натяків на жахливі події, які відбудуться внаслідок цього вердикту, а саме — на Троянську війну. У пізніших версіях Суд Паріса є передісторією заснування Рима^[1].

Сюжет[ред. | ред. код]

Богиня розбрату Ерида, ображена тим, що її не запросили на весільний бенкет Пелея і Фетіди, вирішила помститися богам і підкинула гостям бенкету яблуко з написом «Найпрекраснішій» (гр. καλλίστῃ, датив від καλος «прекрасний»). Аж тут між трьома богинями — дружиною Зевса Герою, покровителькою війни і мудрості Афіною та богинею кохання Афродітою — виникла суперечка: кому по праву належить яблуко? Богині звернулися до Зевса, але той відмовився бути суддею. Зевс віддав яблуко Гермесу і велів відвести богинь на околиці Трої до прекрасного сина царя Трої Паріса, який і повинен вибрати найгарнішу з трьох богинь. Вони з'явилися до Паріса оголеними. Кожна з них стала переконувати Паріса віддати яблуко саме їй, обіцяючи юнакові великі нагороди. Гера пообіцяла Парису владу над усією Азією, Афіна — військові перемоги і славу. Паріс віддав яблуко Афродіті, яка обіцяла нагородити його любов'ю будь-якої жінки, яку він обере. При цьому вона захоплено описала йому Єлену Прекрасну, дочку громовержця Зевса і Леди, і дружину Менелая, царя Спарти. Це призвело до викрадення Єлени Парісом, що і стало причиною Троянської війни. Паріс став улюбленцем Афродіти, і вона в усьому допомагала йому. Гера і Афіна зненавиділи Паріса та всіх троянців.

Джерела[ред. | ред. код]

Як то часто трапляється з міфологічними історіями, деталі сюжету значно варіюють в залежності від джерела. В «Іліаді» (24: 25-30) міститься лише коротка згадка про цю історію, що вказує на попереднє знайомство аудиторії з сюжетом, з якого розвивається весь епос. Повніша версія сюжету викладена в Кіпрських переказах, втраченій частини «Епічного циклу», від якої до нас дійшли лише фрагменти та надійний переказ. Пізніші автори — Овідій (Героїди : 16.71ff, 149—152, 5.35f), Лукіан (Діалоги богів: 20) та деякі інші — переказують цей сюжет в іронічному або дидактичному ключі.