Сіль (станція)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Станція Сіль

Лиман — Микитівка
Сіль —Величко
Донецька залізниця
Лиманська дирекція
смт Сіль (Соледар)

48°42′55″ пн. ш. 38°02′02″ сх. д. / 48.71528° пн. ш. 38.03389° сх. д. / 48.71528; 38.03389Координати: 48°42′55″ пн. ш. 38°02′02″ сх. д. / 48.71528° пн. ш. 38.03389° сх. д. / 48.71528; 38.03389
Рік відкриття 1913 (111 років)
Колій 12
Платформ 2
Тип платформ(и) бічна та острівна
Форма платформи прямі
Відстань до Києва, км 705
Відстань до Микитівки, км 46
Відстань до Сіверська, км 19
Код станції 494800 ?
Код «Експрес-3» 2214073 ?
Послуги Залізнична станція Квиткова каса
Мапа
Сіль. Карта розташування: Донецька область
Сіль
Сіль
Сіль на Вікісховищі

Сіль — залізнична станція Лиманської дирекції Донецької залізниці на перетині двох ліній Лиман — Микитівка, Сіль — Величко між станціями Шевченко (8 км) та Зовна (10 км). Розташована за 3 км від міста Соледар і є його головною залізничною станцією. Відстань від Донецька — 104 км, від районного центру — Бахмута — 16 км. Розташована у мікрорайоні Сіль, що входить до складу Соледара Донецької області.

Біля станції розташована пошта та 3 крамниці.

З 16 січня 2023 року тимчасово окупована російськими загарбниками.

Історія[ред. | ред. код]

Щоб збільшити вивіз кам'яного вугілля в північно-західні райони Російської імперії і витиснути іноземне вугілля з Балтійського узбережжя, вирішено було побудувати Північно-Донецьку залізницю.

Вигляд станції з пішохідного мосту

Підприємці С. С. Хрулєв і Ф. Є. Єнакієв організували для цієї мети акціонерне товариство.

Трасу нової магістралі запропонували прокласти від станції Льгов Московсько-Києво-Воронезької залізниці через Харків до станції Лиха Південно-Східної залізниці з перетином лінії Попасна — Куп'янськ біля станції Комишуваха і лінії Дебальцеве — Міллерово Катерининської залізниці по роз'їзду Мамай, прокладеному між станціями Мілова і Слов'яносербськ.

Роботи велися швидко. Тисячі робітників зводили насип, мости, зруби, укладали баласт, шпали, рейки. У вересні 1911 року на три місяці раніше терміну були виконані роботи першої черги. Введені в експлуатацію дільниці Льгов II — Основа — Лиман — Родакове,  а також Лиман — Слов'янськ та Лиман — Краматорська.

Через два роки, 7 вересня 1913 року, було закінчено будівництво лінії Яма — Микитівка, і перший поїзд зі станції Микитівка пішов на станцію Сіверськ

Північно-Донецька залізниця зіграла позитивну роль в подальшому розвитку Донецького краю. Були освоєні нові вугільні родовища. Підвищився вуглевидобуток, інтенсивніше стали працювати соляні шахти.

Акціонери залізниці побудували до соляних шахт під'їзні колії, а станція Сіль стала основним перевалочним пунктом. У 1913 році шахти Бахмутського району добували щодоби 1310 тонн кам'яної солі і майже одну четверту частину виробленої в Російській імперії.

Можливість працювати на залізниці заманила сюди безлічь мешканців сусідніх сел. Так поряд вирісло залізничне селище, яке, згодом, отримало однойменну назву — Сіль.

Поряд зі станцією у 1935 році було побудовано вагонне депо Сіль.

Первинна будова вокзалу станції проіснувала близько тридцяти років і була зруйнована під час визволення станції Сіль від нацистських загарбників у 1943 році. Наступні десять років вокзал розташовувався у старому вагоні.

У 1953 році зведено нову будівлю станції. У травні 2011 року будівлю було відремонтовано.

Станція переважно обслуговує вантажні поїзди.

Пасажирське сполучення[ред. | ред. код]

На станції зупиняються приміські та пасажирські поїзди[1]. До Соледара можна дістатися пішки або маршрутним таксі, яке узгоджене з графіком руху приміських електропоїздів.

Пасажирські перевезення з 2014 року, у зв'язку з бойовими діями на Донбасі, були обмежені одним пасажирським поїздом до Харкова та приміськими електропоїздами. Існувала можливість дістатися прямим сполученням зі станції Сіль до Києва, Харкова, Львова, Полтави, Ковеля.

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Железнодорожный транспорт. Энциклопедия / Гл. Ред. Н. С. Конарёв. — М.: Большая Российская энциклопедия, 1994.
  • Железные дороги. Общий курс / Под ред. М. М. Филиппова. — М.: Транспорт, 1981.
  • Кірпа Г. М., Пшінько О. М., Огієнко І. В. Залізниці України. Історичний нарис. — Дніпропетровськ: вид-во «Арт-Прес», 2001.
  • Укрзалізниця. Поступ часу. 1991—1996. Матеріали до історії залізничного транспорту. — К.: Транспорт України, 1996.
  • Чарноцкая Л. П. Железная дорога от А до Я. — М.: Транспорт, 1990.

Посилання[ред. | ред. код]