Тагефон
Тагефон — радянська система звукового кіно з оптичною суміщеною фонограмою[ru], розроблена під керівництвом Павла Тагера[ru] 1926 року, і запатентована 1928 року[1][2]. Технологія забезпечує точну синхронізацію звуку із зображенням, яка не залежить від налаштувань кінопроєктора, завдяки використанню спільного носія. 1929 року за системою Тагера в СРСР вперше знято звукову кінохроніку[3]. Перший радянський повнометражний звуковий фільм «Путівка в життя», що вийшов на екрани 1931 року, знято за стандартом «Тагефон»[4][5].
Історія створення[ред. | ред. код]
На момент появи "Тагефону", за кордоном уже активно використовувалися кілька технологій запису фотографічної фонограми змінної оптичної щільності на кіноплівку: «Триергон[en]», «Фонофільм[en]» та «Мувітон[ru]»[6]. Головною проблемою всіх цих систем була незадовільна частотна характеристика через модуляцію світла поданням пульсуючого струму звукової частоти на записувальну лампу. Тагер одним із перших вирішив відмовитися від цього, застосувавши оптичний модулятор, розташований між звичайною лампою розжарення та кіноплівкою[7]. Як модулятор використано так званий «конденсатор Керра»[en][8][9].
Світло від лампи проходить через поляризатор і потрапляє в наповнену нітробензолом комірку Керра. До обкладок комірки прикладено вихідну напругу підсилювача звукової частоти. Як наслідок, лінійно поляризоване світло на виході з комірки виявляється еліптично поляризованим. Далі світловий потік потрапляє на другий поляризатор, який є аналізатором. Його площина поляризації повернена так, щоб за нульової напруги на конденсаторі отримати середню величину експозиції (зазвичай близько 45 °)[10]. Такий модулятор практично позбавлений інерційності, властивої лампам, дозволяє з високою якістю записувати високочастотні складові фонограми. За цим параметром «Тагефон» перевершував не тільки застарілі на той момент системи «Триергон» і «Фонофільм», а й нові «RCA Photophone[en]» і «Western Electric» із гальванометром. «Мувітон», створений того ж року на основі газосвітної лампи, також відставав від радянського аналога.
Інші параметри системи збігалися з більшістю вже існуючих технологій, забезпечуючи сумісність та можливість міжнародного обміну фільмами. Звукова доріжка шириною 2,54 мм (1/10 дюйма) розташовувалася між одним із рядів перфорації[ru] та зображенням 35-мм кіноплівки. Зміщення відносно зображення становило +19 кадрів, а стандартну частоту знімання та проєкції прийнято міжнародну: 24 кадри на секунду. Розробка власної системи звукового кіно дозволила заощадити близько 2,5 млн золотовалютних рублів, які знадобилися б для купівлі іноземних технологій[5]. У лабораторії звукового кіно, створеній 1928 року у Всесоюзному електротехнічному інституті[ru], за три роки спроєктовано сім типів звукозаписної апаратури, а також сім типів відтворювальної, розрахованих на систему "Тагефон"[7]. Першим серійним звукозаписним апаратом системи "Тагефон" став "СГК-7", виробництво якого налагоджено на заводі "Ленкінап[ru]"[11]. Новим звуковідтворювальним обладнанням було оснащено два перші звукові кінотеатри: «Коло́с» у Москві та «Гігант» у Ленінграді[12].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Мир техники кино, 2013, с. 39.
- ↑ Tagefon (нім.). Lexikon der Filmbegriffe. 13 жовтня 2012. Процитовано 12 січня 2015.
- ↑ Николай Майоров (15 січня 2017). СИСТЕМА звукового кинематографа П.Г. ТАГЕРА (рос.). «Первые в кино». Архів оригіналу за 31 січня 2020. Процитовано 19 серпня 2020.
- ↑ Фотокинотехника, 1981, с. 91.
- ↑ а б Денис Давыдов. 85 лет назад у немого кино появился голос (рос.). Первый канал. Архів оригіналу за 8 січня 2015. Процитовано 8 січня 2015.
- ↑ Д. Меркулов (2005-08). ...И НЕ СЛЫШНО, ЧТО ПОЕТ. Архив журнала (рос.). «Наука и жизнь». Архів оригіналу за 7 січня 2015. Процитовано 7 січня 2015.
- ↑ а б Т. А. Платонова. П.Г. Тагер и его «Путевка в жизнь». Первые шаги создания звукового кино в СССР (рос.). Музей «Политех» на ВДНХ. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 11 січня 2015.
- ↑ Мир техники кино, 2013, с. 40.
- ↑ Основы кинотехники, 1965, с. 379.
- ↑ Тагер, Павел Григорьевич (рос.). НИКФИ. Архів оригіналу за 4 грудня 2010. Процитовано 14 січня 2015.
- ↑ Техника кино и телевидения, 1967, с. 11.
- ↑ Техника кино и телевидения, 1973, с. 93.
Література[ред. | ред. код]
- Е. М. Голдовский. Основы кинотехники / Л. О. Эйсымонт. — М. : «Искусство», 1965. — 636 с.
- Е. А. Иофис. Фотокинотехника / И. Ю. Шебалин. — М. : «Советская энциклопедия», 1981. — С. 90—91.
- Н. А. Майоров. Самые первые в истории развития мирового кинематографа // «Мир техники кино» : журнал. — 2013. — № 3 (29). — С. 34—40. — ISSN 1991-3400.
- К 70-летию П. Г. Тагера // «Техника кино и телевидения» : журнал. — 1973. — № 11. — С. 93. — ISSN 0040-2249.
- А. А. Хрущёв. Звукотехника советской кинематографии // «Техника кино и телевидения» : журнал. — 1967. — № 10. — С. 10—22. — ISSN 0040-2249.