Тадеуш Грабський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тадеуш Грабський
пол. Tadeusz Grabski
 
Народження: 14 березня 1929(1929-03-14)[1][2]
Варшава, Польська Республіка
Смерть: 2 лютого 1998(1998-02-02)[2] (68 років)
Познань, Республіка Польща
Поховання: Junikowo Cemeteryd
Країна: Республіка Польща
Освіта: Познаньський економічний університет
Партія: Польська об'єднана робітнича партія
Нагороди:
орден Відродження Польщі золотий хрест Заслуги Командорський хрест ордена Відродження Польщі

Тадеуш Войцех Грабський (пол. Tadeusz Wojciech Grabski; 14 березня 1929(1929березня14), Варшава — 2 лютого 1998, Познань) — польський комуністичний політик, у 1973—1975 роках — голова адміністрації (воєвода) Познанського воєводства, у 1980—1981 роках — віцепрем'єр ПНР, член Політбюро та секретар ЦК ПОРП. Належав до ортодоксально-сталінського «бетону» у партійно-державному керівництві, виступав за придушення профспілки «Солідарність». Претендував на посаду першого секретаря ЦК, але усунено від влади.

Номенклатурна кар'єра[ред. | ред. код]

Родом з Варшави, у 1951 році Тадеуш Грабський закінчив Познанський економічний університет. Після служби у збройних силах ПНР, у листопаді 1956 року вступив до ПОРП[3]. Партійний квиток, переконаний сталініст Грабський, отримав у рік XX з'їзду КПРС, польської десталінізації та масових антикомуністичних заворушень у Познані.

До початку 1970-х років Грабський обіймав різні посади у познанському господарському апараті. Був директором ремонтно-будівельного підприємства, очолював у Познані промислове об'єднання. З 1965 року був членом Познанського воєводського комітету ПОРП, очолював промислову комісію. У 1971—1972 роках — секретар комітету. З кінця 1972 року обіймав посаду голови воєводської ради. Через рік, у грудні 1973 році, отримав призначення познанським воєводою — главою воєводської адміністрації. У 1975 році переведено з Познані до Коніна та затверджено на посаді першого секретаря Конінського воєводського комітету ПОРП[4].

Конфлікт з Едвардом Гереком[ред. | ред. код]

Політично й ідеологічно Тадеуш Грабський підтримував ортодоксальний комунізм і не схвалював «ліберальних» рис у політиці першого секретаря ЦК ПОРП Едварда Герека. У цьому він вирізнявся прямолінійним характером. На пленумі ЦК 13 грудня 1978 року Грабський виступив з різкою критикою соціально-економічної політики Герека, безпідставної пропаганди відсутніх «успіхів», поступок дисидентським групам і католицькій церкві. Випадок мав безпрецедентний для компартії характер, проте саме «зайвий лібералізм» Герека уможливлював це. Критику Грабського одноголосно визнали «неконструктивною»[5], але серйозних переслідувань він не зазнав.

У вересні 1979 року Грабського знято з партійної посади у Коніні. Він відмовився очолити галузеве міністерство в уряді Едварда Бабюха та повернувся до Познані. До літа 1980 року Грабський обіймав посаду директора заводу автоматичних систем Mera[4]. В апараті, однак, запам'ятали його сміливу поведінку на пленумі та враховували здатність різко виступати у складних ситуаціях, не прораховуючи наслідків.

Керівний «бетон»[ред. | ред. код]

Вершина партійно-урядової кар'єри Тадеуша Грабського припала на початок 1980-х років і збіглася з періодом соціально-політичної кризи, яка завершилася крахом ПОРП і кінцем ПНР. 24 серпня 1980 року, на тлі масового страйкового руху, Грабський отримав призначення заступника голови Ради міністрів ПНР Юзефа Піньковського. Його висування прийняв і Герек, який розраховував нам його твердість, корисну за нових обставин. Цю посаду він обіймав лише до 8 жовтня, але вже 6 вересня після відставки Герека отримав призначення секретаря ЦК. 2 грудня 1980 року Грабського кооптовано у вищий орган партійної влади — Політбюро ЦК ПОРП[3].

Грабський належав до групи лідерів «партійного бетону» — ортодоксально-сталінського крила ПОРП[6]. Він виступав за силове придушення Солідарності, максимальне посилення комуністичного режиму та беззастережне наслідування у фарватері СРСР. Зараховувався до так званої «банді чотирьох» — групі особливо агресивних ортодоксів, поряд зі Стефаном Ольшовським, Анджеєм Жабинським і Здзіславом Куровським[7]. Користувався підтримкою найбільш консервативних і догматичних сил ПОРП.

Перебуваючи у столиці, Грабський зберігав зв'язки та вплив у Познані, активно займався справами регіону. За його участю та заступництвом створено Познанський форум комуністів (PFK) — ортодоксальну організацію, подібну до Катовицького партійного форуму[8]. На чолі PFK стояв близький сподвижник Грабського — директор заводу MERA Ян Маєрчак. Грабський активно сприяв Познанському воєводі Станіславу Цозасю та воєводському коменданту міліції Генрику Зашкевичу в апаратній боротьбі проти першого секретаря воєводського комітету ПОРП Едварда Скшипчака, орієнтованого на діалог з «Солідарністю».

Навесні 1981 року, під час Бидгощських подій і всепольського попереджувального страйку, «партійний бетон» закликала до негайного переходу до військового правління з використанням механізмів Варшавського договору (на той момент силові дії були вчасно передбачені). Голова радянського КДБ Юрій Андропов назвав Грабського першим у переліку найнадійніших союзників КПРС у Польщі. Влада СРСР, НДР і ЧССР майже відкрито давали зрозуміти, хоче, аби Грабський замінив на посаді першого секретаря ЦК ПОРП[9] Станіслава Каню.

У квітні 1981 року Грабський очолив партійну комісію з розслідування посадових зловживань часів Герека[10]. Ці дії спрямовувались на створення у суспільстві враження «енергійного оновлення» та «боротьби з корупцією». Однак вони анітрохи не сприяли зростанню довіри до компартії.

Грабський публічно ставив під сумнів здатність Кані впоратися з ситуацією. На пленумі ЦК ПОРП 9 — 10 червня 1981 року він — подібно до свого ж виступу 1978 року — виступив з різкою критикою першого секретаря та фактично зажадав його відставки[4]. Грабського підтримав колишній начальник армійського політуправління генерал Влодзимеж Савчук. Проте, за низкою ознак, Грабського використав Ольшовський, щоб випробувати на міцність позиції Кані. Коли Каня та його прихильники перейшли у контрнаступ, Ольшовський підтримав першого секретаря. Аналогічно вчинив Жабинський. Грабський опинився ізольованим. У результаті бунт бетону придушено[11].

14 — 20 липня 1981 року проходив IX надзвичайний з'їзд ПОРП. Тадеуш Грабський виступав з доповіддю комісії з розслідування зловживань. Він зайняв примирливу позицію, пропонував поблажливо поставитися до Герека та його сподвижників, утриматися від передання їх суду та навіть від виключення з партії. Це викликало обурення багатьох делегатів. «Товаришу Грабський, ваш звіт настільки поганий, що з ним навіть не посперечаєшся!»- Прокоментував один з делегатів-робітників[8].

При голосуванні у ЦК Грабський зазнав поразки (менш як 900 голосів з майже 2000 делегатів) і був виведений з Політбюро. Це викликало невдоволення у керівництві КПРС, але питання залишилось на розсуд Кані та Ярузельського[11].

«Реальність» й усунення[ред. | ред. код]

Після IX з'їзду Тадеуш Грабський не відігравав значну політичну роль[4]. Через три місяці Станіслав Каня залишив посаду першого секретаря, але його наступник генерал Войцех Ярузельський не вважав за доцільне повернення Грабського до керівництва. Введення воєнного стану 13 грудня 1981 року — реалізація установок Грабського, проте сам він уже не був потрібний режиму. Ярузельський оточував себе або керівними силовиками, або відносно гнучкими політиками, здатними як мінімум імітувати діалог з суспільством.

У 1982—1989 роках Грабський був повноважним радником торговельного представництва ПНР у НДР[3]. Зберігаючи певний вплив на ЦК, виступав за жорсткі заходи проти опозиційного підпілля. Був головою Асоціації клубів «Реальність». У цій організації «партійного бетону», створеної відомим журналістом Ришардом Гонтажем, консолідувалися прихильники «твердого марксизму-ленінізму» та націонал-комунізму. Вони вважали курс Ярузельського ідеологічно нестійким і недостатньо рішучим. Спостерігачі відзначали певну харизму Грабського, який зумів оточити себе особисто відданими прихильниками. Активісти «бетону» сприймали Грабського як «останню надію соціалізму»[11].

Грабський спробував надати «Реальності» міцнішого політичного статусу. Він запропонував міністру внутрішніх справ Чеславу Кіщаку ухвалити організацію під офіційне шефство МВС. Проте генерал Кіщак дистанціювався від «бетону». В оточенні Ярузельського дуже підозріло ставилися до агресивної ідеологічної позиції «Реальності» й особисті амбіції Грабського. Політбюро ЦК ПОРП ухвалило постанову про «недоцільність існування об'єднань, які порушують ідеологічну, політичну й організаційну єдність партії». 30 січня 1983 року Асоціація «Реальність» розпущено[12]. Політична діяльність Тадеуша Грабського остаточно припинилася.

Останні роки[ред. | ред. код]

У 1988—1989 роках у Польщі відбулася зміна суспільного устрою. Жодної участі у цих подіях Тадеуш Грабський не брав. Жив у Познані, де підтримував зв'язки у господарських й адміністративних колах. Оскільки він не був прямо причетний до розправ часів воєнного стану, до відповідальності не притягувався. Смерть 68-річного Грабського[4] залишилася непоміченою.

В очах більшості поляків Грабський був втіленням «пана Шматяка»[8] — ворожого суспільству номенклатурного функціонера. Критика на адресу Герека та Кані вважалася його досягненням, оскільки велася з позицій комуністичного догматизму. Те, що Грабський не став вищим керівником партії та держави, сприймається як великий історичний успіх.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Munzinger Personen
  2. ↑ а б https://bs.sejm.gov.pl/F?func=find-acc&acc_sequence=000011068&find_code=SYS&local_base=ARS10
  3. ↑ а б в Dane osoby z katalogu kierowniczych stanowisk partyjnych i państwowych PRL. Tadeusz Wojciech Grabski. Архів оригіналу за 4 серпня 2021. Процитовано 4 серпня 2021.
  4. ↑ а б в г д Jak sekretarz PZPR z Konina z Gierkiem i Jaruzelskim wojował. Архів оригіналу за 27 жовтня 2021. Процитовано 4 серпня 2021.
  5. ↑ 13 grudnia 1978 r. «Niekonstruktywna» krytyka. Архів оригіналу за 4 серпня 2021. Процитовано 4 серпня 2021.
  6. ↑ Wypijmy za czołgi. Katowickie PZPR prosi o bratnią pomoc. Архів оригіналу за 28 жовтня 2012. Процитовано 6 лютого 2014.
  7. ↑ Oni decydowali na Górnym Śląsku w XX wieku. Andrzej Żabiński — I sekretarz KW PZPR w Katowicach w latach 1980—1982 (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 16 березня 2021.
  8. ↑ а б в Как кололи польскую элиту. Архів оригіналу за 20 липня 2021. Процитовано 4 серпня 2021.
  9. ↑ Ostatnia szansa. Архів оригіналу за 4 серпня 2021. Процитовано 4 серпня 2021.
  10. ↑ Protokoły tzw. Komisji Grabskiego: tajne dokumenty PZPR. Архів оригіналу за 23 лютого 2014. Процитовано 2 жовтня 2017.
  11. ↑ а б в Przemysław Gasztold. Towarzysze z betonu. Dogmatyzm w PZPR 1980—1990 / Instytut Pamięci Narodowej, Komisja Ścigania Zbrodni przeciwko Narodowi Polskiemu — Wydawnictwo Diecezjalne i Drukarnia w Sandomierzu; Warszawa 2019.
  12. ↑ Czym był partyjny beton? Kogo i dlaczego tak określano u schyłku komuny?. Архів оригіналу за 28 жовтня 2021. Процитовано 14 жовтня 2021.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
GND: 1162447664 · GTAA: 104095 · GKG: /g/120knjpb · ISNI: 0000000408219138 · MAK: 9810599256005606 · NLP: a0000002136444 · VIAF: 300411461 · WorldCat: viaf-300411461
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тадеуш_Грабський&oldid=41773209