Трикутник Кало

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Трикутник Кало
Гілки міхурової артерії, що йде від правої печінкової артерії.
Трикутник Кало з іншими судинами.
Деталі
Ідентифікатори
Латина trigonum cystohepaticum
TA98 A10.1.02.428
TA2 3756
FMA 24230
Анатомічна термінологія

Трикутник Кало́, міхорово-печінковий трикутник, печінково-міхуровий трикутник (лат. trigonum cystohepaticum) — це загальноприйнятий хірургічний орієнтир, який обмежує жовчний міхур. Бічні його стінки утворені загальною печінковою протокою і протокою жовчного міхура, а в його основі лежить права гілка власної печінкової артерії.

Значення в медицині[ред. | ред. код]

Трикутником Кало користуються хірурги при операції холецистектомії (вирізання жовчного міхура), у процесі хірургічного лікування холециститу.

Історія[ред. | ред. код]

Названий за автором французького хірурга Жана-Франсуа Кало́ (Jean-François Calot), який описав цей трикутник у 1891 р.[1]

Методи видалення жовчного міхура[ред. | ред. код]

Натягують печінково-дванадцятипалокишкову зв'язку і видаляють міхур, дотримуючись зони трикутника Кало. Якщо ж камені великі або інфільтрат присутня видалення проводиться від дна міхура, там, де знаходиться трикутник Кало. Це досить травматичний метод, який призводить до втрати великої кількості крові і дає можливість дрібним конкрементам потрапити в загальну жовчну протоку.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. J. F. Calot. De la cholécystectomie. Doctoral thesis, Paris, 1891.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Кирпатовский И. Д., Смирнова Э. Д. Клиническая анатомия. Учебное пособие. В 2 книгах. — М. : Медицинское информационное агентство, 2003. — Т. 1: Голова, шея, торс. — С. 282-283. — 421 с. — 5000 прим. — ISBN 5-89481-124-4.
  • Котович Л. Е., Леонов С. В., Руцкий А. В., Рылюк А. Ф., Холодный А. К. Техника выполнения хирургических операций: Справочник. — Минск : Беларусь, 1985. — С. 136. — 160 с. — 15000 прим.
  • Литтманн И. Оперативная хирургия. — 3-е (стереотипное) издание на русском языке. — Будапешт : Издательство Академии наук Венгрии, 1985. — С. 582. — 1175 с.