Тронадор
| Тронадор | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| 41°09′39″ пд. ш. 71°53′15″ зх. д. / 41.16083333336077743° пд. ш. 71.8875000000277851° зх. д.Координати: 41°09′39″ пд. ш. 71°53′15″ зх. д. / 41.16083333336077743° пд. ш. 71.8875000000277851° зх. д. | ||||
| Тип | гора | |||
| Країна |
 Аргентина і  Чилі | |||
| Місце знаходження | Барілоче[d] | |||
| Гори | Патагонські Анди і Анди | |||
| Висота | 3491 м | |||
| Висота відносна | 2642 м | |||
| Ідентифікатори і зовнішні посилання | ||||
| 3833600 | ||||
| 8632 | ||||
| 358011 | ||||
  Тронадор | ||||
 | ||||
 Тронадор у Вікісховищі | ||||
Тронадо́р (ісп. Cerro Tronador) — неактивний стратовулкан у Південних Андах, розташований на кордоні Аргентини й Чилі. Висота вулкана — 3478 метрів[к. 1], дата останнього виверження невідома. Перше сходження на головну вершину вулкана Тронадор здійснив німецький альпініст Герман Клауссен наодинці 29 січня 1934 року.
Походження назви[ред. | ред. код]
Вулкан Тронадор отримав назву від ісп. Tronador, що означає «Громовержець», або «Громоподібний». Льодовики і сераки на схилах вулкана тануть і обвалюються, створюючи характерний гуркіт, чутний здалеку[1].
Фізико-географічна характеристика[ред. | ред. код]
Вулкан Тронадор розташований в Андах у північній частині Патагонії на кордоні Аргентини, в провінції Ріо-Негро, і Чилі, область Лос-Лагос. Тронадор є найвищою точкою провінції Ріо-Негро і області Лос-Лагос[2]. На захід від Тронадора знаходиться озеро Тодос-лос-Сантос. Найближчим великим населеним пунктом до Тронадора є аргентинське місто Сан-Карлос-де-Барілоче, розташоване приблизно за 50 км на схід від вулкана[3]. Тронадор розташований на території найстарішого національного парку Аргентини Науель-Уапі і є його найвищою точкою[4].
Відносна висота Тронадора становить 2663 м, батьківською вершиною відносно нього є вулкан Ланін висотою 3747 метрів над рівнем моря, розташований приблизно за 170 кілометрів на північ на кордоні Аргентини і Чилі[2][5]. Тронадор є четвертою за відносною висотою вершиною у патагонській частині Анд[6].
Вулканічна активність Тронадора почалася в епоху раннього плейстоцену, і тривала до його середини. Тронадор остаточно був сформований за 3 етапи ближче до закінчення своєї вулканічної активності. Єдина можлива пізніша вулканічна активність вулкана могла відбутися в голоцені на південно-південно-східному схилі вулкана в період близько 70 000 — 14 000 років тому, підсумком якої став конус Фонк, розташований на висоті 1843 м над рівнем моря, і лавові потоки на схилі. З геологічної точки зору, в даний момент Тронадор складається переважно з базальту та андезиту[3].
Верхня частина Тронадора покрита товстим льодовим покривом. З усіх боків Тронадора стікають льодовики. Чотири льодовики розташовані на території Аргентини (Ріо-Мансо, Кастаньо Оверо, Алерс і Фріас). Шість льодовиків стікають з чилійського боку вулкана. Останні 100 років льодовики Тронадора, як і основна маса південноамериканських льодовиків, внаслідок глобального потепління відступають і зменшуються[1][4][7].
Історія сходжень[ред. | ред. код]
Перше сходження на головну вершину вулкана Тронадор здійснив німецький альпініст Герман Клауссен наодинці 29 січня 1934 року з боку Аргентини. Через кілька днів, 4 лютого, доктор Ноймайер та Є. де ла Мот здійснили спробу сходження, але змушені були повернутися через сильний шторм. Цього ж дня, двоє італійців, Вальтер Дурандо і Серджіо Маттеода, вийшли на сходження на протилежному боці вершини, але пропали безвісти. 27 лютого кілька членів італійської експедиції в Анди, до складу якої входили Джусто Джервазутті, Конте Альдо Бонакосса і Луїджі Бінагі, повторили сходження маршрутом Вальтера і Серджіо, й успішно досягли чилійської вершини вулкана висотою близько 3350 метрів. На честь загиблого товариша, вони назвали вершину Маттеода[8]. Друге сходження на головну вершину Тронадора здійснив німецький альпініст Отто Мейлінг[en] 1937 року[9].
Коментарі[ред. | ред. код]
- ↑ Дані щодо висоти наведено відповідно до даних Smithsonian Institution — Global Volcanism Program; інші джерела дають розкид висоти від 3470 м до 3554 м.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Jean M. Grove. Little Ice Ages. — London, New York : Routledge, 2013. — P. 332—334. — 432 p. — ISBN 1134701543.
- ↑ а б Cerro Tronador, Chile/Argentina (англ.). peakbagger.com. Процитовано 23 травня 2020.
- ↑ а б Global Volcanism Program — Tronador (англ.). Global Volcanism Program. Процитовано 23 травня 2020.
- ↑ а б Gustavo Villarosa, Valeria Outes, Mariano Masiokas, Ricardo Villalba, Sonia Rivas. El Monte Tronador. Historias de Fuego y Hielo : [ісп.] // Sitios de Interés Geológico de la República Argentina. — 2008. — С. 627—641.
- ↑ Volcán Lanín, Chile/Argentina (англ.). peakbagger.com. Процитовано 23 травня 2020.
- ↑ Ultras of the Patagonian Andes (англ.). peakbagger.com. Процитовано 23 травня 2020.
- ↑ Pietro Buzzini, Rosa Margesin. Cold-adapted Yeasts: Biodiversity, Adaptation Strategies and Biotechnological Significance. — London, New York : Springer Science & Business Media, 2013. — P. 125. — 549 p. — ISBN 364239681X.
- ↑ South America, Andes, Tronador (англ.). The American Alpine Club. 1935. Процитовано 23 травня 2020.
- ↑ Jerónimo López, Federatión Castellana de Montañismo, Spain (1982). South America, Chile, Chilean-Argentinian Patagonia, El Tronador, Pico Internacional, Northeast Face (англ.). The American Alpine Club. Процитовано 23 травня 2020.
Посилання[ред. | ред. код]
- Cerro Tronador (англ.). summitpost.org. Процитовано 23 травня 2020.
- Cerro Tronador Weather Forecast, Argentina (англ.). mountain-forecast.com. Процитовано 23 травня 2020.
- Cerro Tronador (англ.). peakware.com. Процитовано 23 травня 2020.
- Tronador volcano (англ.). volcanodiscovery.com. Процитовано 24 травня 2020.