Тріщинні води

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Тріщинні води (рос. трещиновые воды, англ. fissure water, fracture water; нім. Kluftwasser n) – підземні води, що містяться в тріщинах гірських порід, циркулюють зонами тріщинності в кристалічних, вулканогенних і осадових породах.

Розрізняють:

Режим, хімічний склад і мінералізація Т.в. непостійні. Горизонти Т.в. частіше за все характеризуються відносно високими фільтраційними властивостями, низькою мінералізацією, безнапірним або слабонапірним режимом. Т.в. несуть велику геохімічну інформацію, оскільки бувають пов'язані з зонами рудоконтролюючих розломів і корами вивітрювання. Використовують для господарсько-побутового і технічного водопостачання та як промислові підземні води.

Тріщинні води знаходяться переважно в міцних гірських породах. Іноді ці води називають ще й жильними (жили – це крупні тріщини, де води рухаються як по жолобах). Ці води характерні тим, що у приповерхневій зоні вільного водообміну на їхньому режимі надзвичайно різко відбивається гідрометеорологічний вплив, і тому їм притаманні дуже різкі коливання температури. Забруднення мінеральними й органічними речовинами, а також мікроорганізмами, відбувається дуже легко. Тому тріщинні (жильні) води вважаються неякісними для водопостачання питною водою. Залежно від умов залягання ці води можуть бути як безнапірними, так i напірними.

Якщо водоносна, багата тріщинами гірська порода залягає біля самої денної поверхні i під нею знаходиться водотривке ложе, то живлення підземних вод тут відбувається не через інфільтрацію (просочування), а через інфлюацію (втікання). Зібрана над водотривким ложем вода в цьому випадку буде аналогом ґрунтової води. Вона може утворювати підземний басейн або підземний потік. Тріщинні (жильні) води можуть поступово перекриватися водотривкою товщею i переходити в міжпластовий потік.

В Україні найкраще тріщинні (жильні) води вивчені в магматичних та метаморфічних породах Українського кристалічного щита, Карпат та Криму.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2013. — Т. 3 : С — Я. — 644 с.
  • Інженерна геологія (з основами геотехніки): підручник для студентів вищих навчальних закладів /Колектив авторів: В. Г. Суярко, В. М. Величко, О. В. Гаврилюк, В. В. Сухов, О. В. Нижник, В. С. Білецький, А. В. Матвєєв, О. А. Улицький, О. В. Чуєнко.; за заг. ред. проф. В. Г. Суярка. — Харків: Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2019. — 278 с.

Посилання[ред. | ред. код]