Туанаке
Туанаке | |
---|---|
фр. Tuanake | |
Карта | |
Географія | |
16°39′ пд. ш. 144°13′ зх. д. / 16.650° пд. ш. 144.217° зх. д.Координати: 16°39′ пд. ш. 144°13′ зх. д. / 16.650° пд. ш. 144.217° зх. д. | |
Місцерозташування | Тихий океан |
Акваторія | Тихий океан |
Група островів | Raeffsky Islandsd |
Площа | 38,1 км² |
Країна | |
Франція | |
Адм. одиниця | Katiud |
Населення |
0 осіб (2007) |
Відкрито | 15 липня 1820 |
Туанаке у Вікісховищі |
Туанаке або Мата-руа-пуна[1] — невеликий безлюдний атол на архіпелазі Туамоту у Французькій Полінезії. Є частиною підгрупи островів Раєвського з Тепото-Суд і Хіті . Адміністративно приєднаний до муніципалітету Макемо.
Географія[ред. | ред. код]
Туанаке лежить за 7,5 км на захід від Хіті, найближчого острова, і за 545 км на схід від Таїті. Це невеликий напівкруглий атол завдовжки 9,5 км і завширшки 6,5 км, максимальна ширина для відкритої площі 6 км2. До його лагуни площею 26 км2 можна дістатися через дуже неглибокий перевал, що лежить на півдні.
Історія[ред. | ред. код]
Першим європейцем, який побачив Туанаке, був російський дослідник Фабіан Готліб фон Беллінсгаузен 15 липня 1820 року, який назвав його «острів Раєвського».[2][3] Під час своєї експедиції американський мореплавець Чарльз Вілкс підійшов до нього 20 грудня 1840 року, повідомив назву «Тунакі» й назвав його островом Рейд.[2]
У дев'ятнадцятому столітті Туанаке став територією Франції, яку тоді заселили кілька корінних жителів, які підкорялися вождю Катіу, як і атоли Тепото-Суд і Хіті.[4]
Адміністрація[ред. | ред. код]
Туанаке належить до комуни Макемо, яка складається з атолів Макемо, Хараїкі, Марутеа-Норд, Катіу, Туанаке, Хіті, Тепото-Суд, Рароя, Такуме, Таенга та Ніхіру. Атол Туанаке постійно незаселений.
Економіка[ред. | ред. код]
Традиційна риболовля практикується з використанням двох місць на півдні атолу.[5] Останніми роками жителі Катіу використовували Туанаке для вилову морських огірків для експорту в Азію. [6]
Флора і фауна[ред. | ред. код]
Повідомлялося про наявність особин видів очеретянки туамотуанської (Acrocephalus atyphus) і Gallicolumba erythroptera , видів, що перебувають під загрозою зникнення, у Тихому океані зареєстровано лише близько ста особин, а також ендемічної популяції куліги туамотуанської Туамоту.[7]
Список літератури[ред. | ред. код]
- ↑ (англ.) J.L. Young (December 1899). Names of the Paumotu Islands, with the Old Names So Far As They Are Known. The Journal of the Polynesian Society. 8 (4): 264—8. Архів оригіналу за 10 лютого 2012. Процитовано 28 січня 2024.
- ↑ а б Bonvallot, Jacques (1994). Les Atolls des Tuamotu. IRD editions. с. 275—282. ISBN 9782709911757. Процитовано 14 September 2021.
- ↑ Toullelan, Pierre-Yves (1 January 1991). Tahiti et ses archipels (фр.). KARTHALA Editions. с. 61. ISBN 978-2-86537-291-1.
- ↑ Avalle, Étienne (1866). Notices sur les colonies françaises: accompagnées d'un atlas de 14 cartes (фр.). Paris: Challamel aîné. с. 638.
- ↑ Atlas de Polynésie (fr-FR) . Department of Marine Resources of the Government of French Polynesia. Архів оригіналу за 14 вересня 2021. Процитовано 11 April 2019.
- ↑ Ouverture de la pêche aux holothuries (rori) en 2019. Direction des Ressources Marines (fr-FR) . Процитовано 14 September 2021.
- ↑ Dahl, Arthur Lyon (1986). Review of the Protected Areas System in Oceania: Based on the Work of Arthur Lyon Dahl (англ.). The Union. ISBN 9782880325091.