Укрнаука
Укрнаука (Упрнаука), Українське головне управління науковими установами при Народному комісаріаті освіти УСРР — орган адміністративного керівництва науково-дослідними та науково-допоміжними (крім архівів) установами УСРР. Створене 1924 року на базі Наукового комітету Головного управління професійної освіти Наркомосу УСРР. 1931 року реорганізована в сектор науки Наркомосу УСРР.
Завдання й очільники[ред. | ред. код]
Укрнаука директивно визначала пріоритетні напрями наукових досліджень, керувала роботою науково-дослідних установ та громадських наукових товариств, вирішувала питання про присудження наукових ступенів і вчених звань, проводила перевірки (у тому числі ідеологічні) наукових працівників та науково-дослідних закладів.
Укрнауку очолювали:
- Ян Ряппо (1924)
- Семен Семковський (1924—25)
- Матвій Яворський (1925—27)
- Юрій Озерський (1927—30).
Усі структурні підрозділи Укрнауки та її уповноважені на місцях підлягали заступнику наркома освіти УСРР Яну Ряппо.
Уповноваженим Укрнауки у Києві був Леонід Левитський [1].
Науково-дослідні кафедри[ред. | ред. код]
На противагу ВУАН, яка вважалася радянською владою консервативною та націоналістичною, Наркомпрос УСРР у 1921 році розпочав створення мережі науково-дослідних кафедр при інститутах народної освіти (колишніх університетах). Спочатку кафедри створювалися лише в Харкові. На кінець 1921 року були відкрито 38 кафедр, серед них за тематикою[2]:
- Сільськогосподарські (4)
- Індустріально-технічні (12)
- Ветеринарні (2)
- Фізико-математичні (8)
- Хімічні (2)
- Біологічні (2)
- Соціальні (8)
Станом на початок 1922 року було створено 109 кафедр, 23 з яких у Києві; до кінця року їх було вже 191. До складу кафедр входили 320 дійсних членів, 203 наукових працівники, 609 аспірантів[3].
У 1924 році всі ці кафедри, а також інші наукові установи перейшли до підпорядкування Укрнауки. Не всі створені кафедри проіснували довго: під кінець 1925 року їх лишилося тільки 94. Крім того, до Укрнауки належало 8 науково-дослідних інститутів, а також 6 астрономічних і метеорологічних лабораторій[2].
До кінця 1926 року працювали 11 медичних науково-дослідних кафедр (6 в Харкові, 2 в Києві, 3 в Одесі), майже для всіх них припинилося фінансування з переведенням медінститутів з підпорядкування від Наркомпросу до Наркомздраву[4].
У 1931-1934 роках науково-дослідні кафедри та інститути Укрнауки були передані до складу ВУАН[3].
Деякі кафедри[ред. | ред. код]
- геофізики та сільськогосподарської метеорології; голова Борис Срезневський, 1921-1926
- електротехніки;
- теплотехніки; голова Трохим Усенко, 1926-1928[5]
- зоотехнії; голова Василь Устьянцев
- математики КІНО; голова Дмитро Граве, 1922-1934[6]
- ботаніки КІНО; голова Олександр Фомін, 1922-1927 (перетворена на Інститут ботаніки НКО)[7]
- зоології КІНО; голова Іван Шмальгаузен, 1922-1930[8]
- мовознавства КІНО; голова Агатангел Кримський, 1923-1932[9]
- фізики КІНО [10]
- педології КІНО; голова Валентина Радзимовська (1923-1929), І.Б. Селіханович (1929-1930), 1923-1930[11]
- київська кафедра педології; голова Степан Ананьїн, 1921-1930 [2]
- одеська кафедра педології; голова М. М. Тарасевич, 1921-1924[2]
- Поділля; голови Є.Д. Сташевський (1922-1923), Пилип Клименко (1923-1925), І. А. Любарський (1925-1933), 1922-1933[12]
- історії України при ХІНО; голова Дмитро Багалій (1921-1932), Дмитро Похилевич (1932-1933), 1921-1934[13]
- Ніжинська НДК історії культури та мови; 1922-1930[14]
- НДК експериментальної патології (Харків); голова Олександр Репрєв (1925-1930)
У Харкові також працювали кафедри фізіології (зокрема Я. Постоєв), мікробіології і епідеміології (зокрема Орлов, М. Мельник), зоології (зокрема В. Паулі)[15].
Інститути[ред. | ред. код]
- Український науково-дослідний інститут педагогіки (до 1925 року — харківська кафедра педології, до 1926 — кафедра педагогіки); голова О. І. Попов, 1923—1934[2]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Усенко І. Б. Левитський Леонід Макарович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- ↑ а б в г д О. Новицька. Організація та діяльність науково-дослідних кафедр педагогіки в Україні у 1920-ті роки // Історико-педагогічний альманах. — 2013. — Вип. 1. — С. 71-82.
- ↑ а б Ткаченко В. В. Діяльність науково-дослідних кафедер, науково-дослідних інститутів партійно-ідеологічних наукових закладів у суспільно-політичному контексті розвитку УРСР (20-30-ті рр. ХХ ст.) // Гілея. Історичні науки. Філософські науки. Політичні науки: науковий вісник: збірник наукових праць. — Київ : ВІР УАН, 2010. — Вип. 34. — С. 99-115.
- ↑ З. П. Петрова, В. А. Огнев. Значение научно-исследовательских кафедр социальной гигиены в становлении и развитии социально-гигиенической науки в Украине // Україна. Здоров’я нації. – 2018. – № 4 (52). – С. 122-125(рос.)
- ↑ Історія кафедри. Кафедра теплоенергетичних установок теплових і атомних електростанцій. НТУУ КПІ імені Ігоря Сикорського. Архів оригіналу за 18 лютий 2018. Процитовано 17 лютий 2018.
- ↑ О. В. Ляпіна Математики науково-дослідна кафедра. Енциклопедія Київського університету Архів
- ↑ О. В. Ляпіна Ботаніки науково-дослідна кафедра [Архівовано 2019-12-03 у Wayback Machine.]. Енциклопедія Київського університету
- ↑ О. В. Ляпіна Зоології науково-дослідна кафедра [Архівовано 2020-02-27 у Wayback Machine.]. Енциклопедія Київського університету
- ↑ О. В. Ляпіна Мовознавства науково-дослідна кафедра [Архівовано 2019-12-03 у Wayback Machine.]. Енциклопедія Київського університету
- ↑ О. В. Ляпіна Науково-дослідні кафедри при КІНО [Архівовано 2019-12-03 у Wayback Machine.]. Енциклопедія Київського університету
- ↑ О. В. Ляпіна Педології науково-дослідна кафедра [Архівовано 2019-12-04 у Wayback Machine.]. Енциклопедія Київського університету
- ↑ Яблонська Д. Р. Науково-дослідна кафедра Поділля: заснування, структура та наукова діяльність (1922-1933 рр.) // Освіта, наука і культура на Поділлі. - 2017. - Т. 24. - С. 88-97
- ↑ О. М. Богдашина, О. В. Юркова. Науково-дослідний інститут історії української культури імені академіка Д. Багалія // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 225—226. — ISBN 978-966-00-1061-1.
- ↑ Рой С. В. Діяльність Ніжинської науково-дослідної кафедри історії культури та мови у вітчизняній історіографії // Література та культура Полісся. Сер. : Історичні науки. - 2016. - Вип. 81. - С. 45-52
- ↑ НАУКОВОЇ ТА ІНЖЕНЕРНО-ТЕ%25-2-131.pdf Організація наукової та інженерно-технічної діяльності в Лівобережній Україні та Причорномор'ї: перша половина XX століття (деякі моделі і форми)[недоступне посилання]: монографія / В. С. Савчук, Н. М. Кушлакова, В. В. Кушлакова, Т. О. Кисільова,1. Ю. Ісаєва, О. Л. Якимюк; під заг. ред. проф., д-ра іст. наук В. С. Савчука - Д.: ТОВ «ША-ПРЕС», 2015. - 128 с.ISBN 978-966-331-552-2, с. 48-49
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Юркова О.В. Укрнаука // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 223. — ISBN 978-966-00-1359-9.
|
