Ума Дуєв

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ума Дуєв
Народився 1809
Зумсой (село), Ітум-Калінський район, Чеченська автономна область
Помер 6 (18) березня 1878 або 18 березня 1878(1878-03-18)
Грозний
·повішення
Учасник Кавказька війна і Повстання у Дагестані 1877 року

Ум(м)а Дуєв (чеч. Дуин Іума, Зумсой — 1878, Грозний) — чеченський воєначальник[1], мудир і наїб Імамата[2][3]. Наїб Кіялала, інших прилеглих дагестанських сіл, а також Зумсоя[1][4], представник тайпу Зумсой[4], учасник Кавказької війни 1817—1864 рр.[2]. Один із керівників повстань у Чечні 1860—1861[5][6] та 1877 років[7].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в селі Зумсой, хутір Хілдієхарой[8]. Після падіння Імамата в 1859, ховався в лісах і періодично влаштовував вилазки і продовжував боротьбу аж до кінця 1861 року[9]. Двічі здійснював паломництво до Мекки. Подарована йому Шамілем шашка та печатка знаходилися в чеченському національному музеї, проте були втрачені внаслідок бойових дій у 1994 році[10][11].

Абдуррахман Казікумухський, син шейха Джамалуддіна, у своїх нарисах особливо відзначає деяких з наїбів:

Наїбів, яких тут перерахував, я бачив на власні очі кілька разів і сам знав про їхнє становище... Серед цих наїбів були такі, які щиросердно були віддані імаму і заради справи не шкодували ні свого майна, ні себе поширюючи серед народу, підвладного їм, справедливість... Найсправедливішими наїбами в Чечні були: Шуайб, Сухаїб, Ахбердиль Мухаммед з Хунзаха, Талхік, Осман, Ума із Зунси[12].

У листі до наїба Алдама імам Шаміль писав:

…Я переконливо відрізав шматок землі одній людині. А ця людина – моя права рука, яка має в собі силу половину моєї армії – Умма Дуєв. Він походить із шляхетних людей по батькові та по матері. Відрізана місцевість зветься «Ганза» і межує течією води до Чантинських кордонів. А тому я дарую Умма Дуєву позначену землю, і щоб ніхто з довіреного тобі наїбства та мешканці Зумсоя не перешкоджали володіти йому землею[13].

— (1840-1844)

Битви[ред. | ред. код]

Повстання у Чечні. 1860—1861 рр.[ред. | ред. код]

У середині травня 1860 р. почався неспокій серед мешканців верховин Аргуна. Грузинський князь Орбеліані, який тимчасово виконував обов'язки командувача Кавказької армії, доповідав до Петербурга:

«Ума Дуєв — обіймаючи посаду наїба при Імаматі, своєю хоробрістю, справедливістю і безкорисливістю встиг набути загальної поваги цілого народу, і за багатьма своїми якостями може стати головою народного повстання»[14].

У 1860 році загін Байсангура та Солтамурада почали діяти в окрузі Ічкерії. У червні того ж року Ума Дуєв та Атабай Атаєв підняли Аргунську спільноту Зумсою. Поширюючись усе на захід, охоплюючи Шатойські і Чантійські спільноти, переходячи у верхів'я малочеченських річок Мартани, Гехи, потім підняло і Акінську спільноту поблизу Військово-Грузинської дороги. Вже у листопаді повстання набуло широкого розмаху. Протягом кількох місяців зі змінним успіхом тривав заколот. Ряд Аргунських та Акінських аулів були спалені, а їхні жителі заслані на рівнину. Полковник Туманов винищив більшість будинків зумсоєвської спільноти. Остання битва сталася біля Андійського хребта, де Ума намагався прорватися до Дагестану[15][16].

Після придушення повстання Ума Дуєв ховався зі своєю сім'єю у печері. В нарисах Абдуррахмана йдеться, що вони мало не загинули від спраги та голоду. Ума також втратив найближчого сподвижника і двоюрідного брата, на якого натрапило в лісі військо, його зуміли поранити, але через небажання здаватися було вбито. Начальник області вирішив виманити Уму методом репресій близьких. Відбувся арешт десятків родичів і тиск на жителів Аргунського округу, таким чином вони вже схопили Атабая Атаєва. 1861 15 грудня Ума Дуєв з'явився до Мирського до украплення Шатой, оголосивши про готовність до страти і прохаючи помилування невинних і тих, кого він залучив до збройного виступу. Пізніше був висланий до Смоленська[17][16][18].

Через 4 роки, на численні прохання зумсойців, був повернутий і обраний старійшиною селища. Дорогою додому також відвідав імама Шаміля в Калузі. До того ж, обласна адміністрація взяла в заручники молодшого семирічного сина Уми — Даду і відправила його до Росії[19][20].

Повстання у Чечні та Дагестані. 1877—1878 рр.[ред. | ред. код]

Фотографія Согратля після спалення

70-річний Ума-Хаджі Дуєв, який на вигляд викликав відчуття смиренного старця, під час свого паломництва до Мекки паралельно спілкувався з Газі-Магомедом для підтримки повстання. У квітні 1877 року обраний імамом Алібек-Хаджі Алдамов очолив антиросійське повстання, а Ума-Хаджі з'явився серед повстанців у Чеберлої. Після жорсткого придушення заколоту настало невелике затишшя. Потім Ума-Хаджі підняв повстання в іншому місці — в Зумсої. Почалася перестрілка з міліцією поручика Сервіанова, не зумівши стримати тиск Уми, був змушений просити допомоги у начальника області. Лохвицький виступив проти нього в Зумсі з 6 ротами піхоти, 100 козаками, мисливцями та артилерією. З боку Халі-Калі зайшов загін Степагова. Ума зумів відбитися, проте був поранений[21][22][23].

17—18 серпня Ума-Хаджі Дуєв із 300 повстанцями вирушив до аулів на річці Басс. 25—27 серпня зі своїми повстанцями брав участь у боях на річці Басс з загонами отамана Смекалова, у підпорядкуванні якого перебували 2 батальйони Куринського та Апшеронського піхотних полків, 3 сотні Сунженського козачого полку, 7 гірських гармат, іншська сотня, три сотні дагестанської кінної міліції і піша дружина. 28 серпня разом Лорса-Хаджі брав участь у боях у аула Елістанжі. 7 жовтня битва з Ума-Хаджі за два версти від Шароя[19][7].

З Ума-Хаджі знаходився його старший син Тутакай, молодший Дада був серед офіцерів, якого відправили до Уми, щоб умовити його скласти зброю, але потім і Дада перейшов на бік бунтівників, коли зрозумів, що батько з братом не збираються відступати. На початку жовтня в Чечні військо все ближче підбиралося до призвідників бунту. Повстання продовжилося вже в Дагестані, туди перебралися Алібек-Хаджі, Ума-Хаджі та їхні сподвижники. Ума-Хаджі бере участь у боях у аулів Гігатлі, Агвалі та Гоготль. Наприкінці повстанці сховалися у фортеці села Согратль[24][7].

«Ума показав себе справжнім царем — владикою під час боїв, людиною настільки надійною для учасників газовата, немов він — справжнісінький замок; особистістю, що має тверду руку в битвах і війнах»[25].

— Хроніст Абдуразак Согратлінський. XIX століття

Полон і страта[ред. | ред. код]

Фотографія, зроблена у фортеці Грозна після вироку, зачитаного військово-польовим судом у грудні 1877 року. У центрі — Ума-Хаджі, праворуч від нього — Алібек-Хаджі.[26]

Під час штурму фортеці був сильно поранений у плече Ума-Хаджі, а також його син Тутакай, який згодом загине. Після повторного штурму, 3 листопада о 8 годині ранку співгратлінські старшини прибули до росіян з оголошенням покірності. Вони схопили і видали російським своїх ватажків: Мухаммада-Хаджі Согратлінського, його батька шейха Абдурахмана-Хаджі, Абдул-Меджіда Кумухського, Аббас-пашу, Умма-Хаджі Дуєва, Даду Умаєва, Даду Залмаєва[27].

Список учасників повстання, засуджених до страти та каторги

4—6 березня 1878 року у Грозному відбувся військово-польовий суд. До смертної кари через повішення засуджено 12 з 17 осіб: імам Алібек-Хаджі Алдамов з Сімсіра, Нурхаді та Косум з Чечель-Хі, Хусейн-Хаджі з Айті-Мохка, Газурко з Турти-Хутор, Губа-хан з Гуні, Курко -Ведено, Лорса-Хаджі з Махкети, Мітта і Дада Залмаєв з Чеберлоя, Умма-Хаджі Дуєв із Зумсоя та його син Дада.[24][26]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Алибек-Хаджи Алдамов. ИА Чеченинфо (рос.). Процитовано 22 грудня 2020.
  2. ↑ а б Газават.ру :: История - Наибы имама Шамиля - УМА ДУЕВ. www.gazavat.ru. Процитовано 23 грудня 2020.
  3. ↑ Чечня на завершающем этапе Кавказской войны. Правовое наследие Кавказа (Архивы Кавказа) (ru-RU) . Архів оригіналу за 28 лютого 2021. Процитовано 8 квітня 2022.
  4. ↑ а б Газават.ру :: История - Наибы имама Шамиля - УМА ДУЕВ. www.gazavat.ru. Процитовано 22 грудня 2020.
  5. ↑ chadmin (3 березня 2019). "Мы окружены, значит им от нас не уйти": 158 лет назад умер Байсангур Беноевский. Чечня FREE.RU (ru-RU) . Процитовано 23 грудня 2020.
  6. ↑ Рапорты начальника Терской области М. Т. Лорис-Меликова. 1866—1867 гг.
  7. ↑ а б в Восстание в Аргунском ущелье в 1860-1861 гг. grozniy.bezformata.com. Процитовано 22 грудня 2020.
  8. ↑ Ахмад Сулейманов. Топономия Чечни (рос.). Процитовано 4 квітня 2022.
  9. ↑ саййид Абдурахман ал-Хусайни ал-Кибуди ал-Газигумуки ад-Дагестани. Книга воспоминаний саййида Абдурахмана. — Калуга, 1869.
  10. ↑ Кавказская война (рос.).
  11. ↑ Культура чеченского народа. unesdoc.unesco.org (рос.). Процитовано 4 квітня 2022.
  12. ↑ саййид Абдурахман ал-Хусайни ал-Кибуди ал-Газигумуки ад-Дагестани. Книга воспоминаний саййида Абдурахмана. — 1869.
  13. ↑ Правители Ункратля и Киялала. История (Исмаил Газимагомедов 2) / Проза.ру. proza.ru. Процитовано 8 квітня 2022.
  14. ↑ Зарема Ибрагимова. Чеченский народ в Российской империи. Адаптационный период. — Litres, 2017-09-05. — 1135 с. — ISBN 978-5-04-003703-2.
  15. ↑ Джабраил Мурдалов. Вайнахи. Экспедиция в прошлое. XVI – XIX век. — Litres, 2019-04-19. — 1088 с. — ISBN 978-5-04-165960-8.
  16. ↑ а б «Кавказ». Газета политическая и литературная. Номер 12. 1862 год. 8 Февраля
  17. ↑ Атабай Атаев. абрек.org (рос.).
  18. ↑ Е. И. Кузубский. История Дагестанского конного полка. — Рипол Классик. — 797 с. — ISBN 978-5-517-91555-9.
  19. ↑ а б ПРЖЕЦЛАВСКИЙ П. Г. ДНЕВНИК 1862—1865 (См. «Русскую Старину» изд. 1877 г., том XX, стр. 253—276.) II.
  20. ↑ саййид Абдурахман ал-Хусайни ал-Кибуди ал-Газигумуки ад-Дагестани. Книга воспоминаний Сайида Абдурахмана. — Калуга, 1869.
  21. ↑ Магомед Гасаналиев (2009). 18 лет спустя. Восстание в Чечне и Дагестане (рос.).
  22. ↑ Ковалевский. Восстание в Чечне и Дагестане. 1877-1878г.
  23. ↑ Материалы для описания русско-турецкой войны 1877-1878 гг. . Том VI, ч. I (1910). djvu.online. Процитовано 1 червня 2022.
  24. ↑ а б Абакаров Магомед. Хронология восстания 1877г..
  25. ↑ ТОВСУЛТАНОВ Р.А. ДУЕВ УМА-ХАДЖИ (???–1878) (рос.).
  26. ↑ а б Makhach Musayev. «Казнить повешением…». К вопросу о количестве казненных дагестансцев и чеченцев – руководителей освободительного движения 1877 г..
  27. ↑ Восстания дагестанцев и чеченцев в послешамилевскую эпоху и имамат 1877 года. instituteofhistory.ru (рос.). Процитовано 8 квітня 2022.

Література[ред. | ред. код]

  • Муса Гешаев. Знаменитые чеченцы. — М. : Мусаиздат, 2005. — Т. 2. — С. 304—335. — 2000 прим.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ума_Дуєв&oldid=41443129