Урок німецької (роман)
| Урок німецької | ||||
|---|---|---|---|---|
| нім. Deutschstunde | ||||
 | ||||
| Форма | роман | |||
| Автор | Зігфрід Ленц | |||
| Мова | німецька | |||
| Опубліковано | 1968 | |||
| Країна |
 Німеччина | |||
| Видавництво | Hoffmann und Campe | |||
|
| ||||
«Урок німецької» (нім. Deutschstunde) — роман німецького письменника Зіґфріда Ленца, опублікований у 1968 році. Перекладений багатьма мовами та вважається одним із ключових творів німецької повоєнної літератури.
Рукопис роману зберігається у Музеї сучасної літератури німецького міста Марбах.[1]
Короткий огляд[ред. | ред. код]
У творі висвітлено центральну тему німецької повоєнної літератури, а саме поєднання провини та обов'язку в часи націонал-соціалізму. У центрі повісті стоїть суперечливість виконання обов'язку та індивідуальної відповідальності.
Суперечливі переконання уособлені в головних героях роману: офіцері поліції Єнсі Уле Єпсені та художникові Максі Людвігу Нансені. Прототипом останнього є експресіоніст Еміль Нольде, твори якого у світлі панівних на той час антисемітських та про-нацистських настроїв вважалися т.зв. дегенеративним мистецтвом.
За текстом роману Зіґґі Єпсен, син поліцейського, під час свого перебування у закладі для проблемних підлітків описує події у шкільному творі. Таким чином заголовок «Урок німецької» має подвійне значення та означає як зайняття з німецької мови, так і урок з історії Німеччини.
Персонажі[ред. | ред. код]
- Зіґґі Єпсен
- Єнс Уле Єпсен, батько Зіґґі, офіцер поліції
- Макс Нансен, художник, переслідуваний нацистами
- Ґудрун Єпсен, мати Зіґґі
- Клаас, брат Зіґґі
- Гільке, сестра Зіґґі
Екранізації та постановки[ред. | ред. код]
У 1971 році німецький режисер Пітер Бове представив екранізацію роману під однойменною назвою.[2]
Перша офіційна постановка роману на театральній сцені відбулася 4 листопада 2014 року у місті Лар.[3]
У 2019 році свою екранізацію роману представив німецький режисер Кристіан Швохов.28 Участь у ній взяли зокрема такі актори, як Тобіас Моретті (Макс Нансен) та Соня Ріхтер (Ґудрун Єпсен).[4]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Архівна копія на сайті Wayback Machine.
- ↑ Deutschstunde (German) . Zweitausendeins. Процитовано 2 травня 2023.
- ↑ Архівна копія на сайті Wayback Machine., a-gon.de, дата доступу: 2 травня 2023
- ↑ ZEIT ONLINE | Lesen Sie zeit.de mit Werbung oder im PUR-Abo. Sie haben die Wahl. Процитовано 2 травня 2023.
Література[ред. | ред. код]
- Wolfgang Beutin: „Deutschstunde“ von Siegfried Lenz. Eine Kritik. Hartmut Lüdke Verlag, Hamburg 1970.
- André Brandenburg: Siegfried Lenz, Deutschstunde. Beyer, Hollfeld 1997, ISBN 3-88805-512-1 (= Blickpunkt – Text im Unterricht; 512).
- Theo Elm: Siegfried Lenz, Deutschstunde. Engagement und Realismus im Gegenwartsroman (= Kritische Information, Band 16). Fink, München 1974, OCLC 601512919 (Dissertation Universität Erlangen 1974, 143 Seiten, 8).
- Winfried Freund: Siegfried Lenz: Deutschstunde. In: Interpretationen. Romane des 20. Jahrhunderts. Band 2. Reclam, Stuttgart 1993, ISBN 3-15-008809-7, S. 212–240.
- Wilhelm Große: Siegfried Lenz: Deutschstunde (= Königs Erläuterungen und Materialien, Band. 92). C. Bange Verlag, Hollfeld 2014, ISBN 978-3-8044-1933-9.
- Fred Müller: Siegfried Lenz, Deutschstunde. Interpretation (= Oldenbourg-Interpretationen, Band 80). Oldenbourg, München 1996, ISBN 3-486-88679-7.
- Vladimir Tumanov: Stanley Milgram and Siegfried Lenz: An Analysis of Deutschstunde in the Framework of Social Psychology. In: Neophilologus 91 (1) 2007, S. 135–148.
- Albrecht Weber: Siegfried Lenz, Deutschstunde. Interpretation. Mit Beiträgen von Birgit Alt und Hendrik Rickling. Oldenbourg, München 1973
|
