Фано Мессан
 | Ця стаття містить неперекладені фрагменти іноземною мовою. |
 | Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. |
| Фано Мессан | |
|---|---|
 Фано Мессан (Ман Рей, 1928) | |
| Народилася |
18 лютого 1902 Тарб, Франція |
| Померла |
11 лютого 1998 (95 років) Жувіньяк, Франція |
| Роки активності | 1918–1930 |
Фано Мессан (18 лютого 1902 — 11 лютого 1998) — французька акторка, скульпторка, художниця і модель. ВІдома своєю співпрацею з такими художниками, як Луїс Бунюель, Сальвадор Далі, Ман Рей, Кес Ван Донген. Брала активну участь в паризькому культурному житті кінця 20-х років. Фано Мессан також відома своєю андрогінністю.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народилася в Тарбі, Верхні Піренеї, Франція, у 1902 році.
У віці 16 років закінчила Вищу школу витончених мистецтв Тулузи (відому з 2011 року як isdaT — Institut supérieur des arts et du design de Toulouse[1]), щоб випробувати свої сили як скульптор у Парижі. Жінок не вітали в скульптурних майстернях, тому вона проходила навчання, прикидаючись чоловіком, особливо в майстерні Яна Мартеля. Мессан швидко стала помітною фігурою в жанрі ню, художніх галереях і богемних бістро Парижа. Одягнена як чоловік, з дуже короткою стрижкою та вражаючою красою, Фано відточила свої навички скульптури, залишивши слід у роботах найбільших художників Монпарнасу.
1924 року її запросили виставити свої скульптури в Чикаго, США. Журналіст Chicago Tribune Лорімер Хаммонд навіть написав статтю під назвою « Латинський квартал розважається, намагаючись визначити стать Фано Мессан», в якій анонсує виставку скульпторки.
Наступного року вона показала свої роботи на Осінньому салоні, що проходив у Гран-Пале. Одне з найвідоміших зображень Мессан було зроблено під час цієї виставки: Фано в костюмі та краватці позує біля однієї з її скульптур «l'Androgyne». У незалежній газеті Le Réveil du Nord вона представлена як «наймолодший скульптор у світі».
Твори Фано Мессан пройняті чутливістю, природністю, з простими і гармонійними лініями. Вона також опановує такі матеріали як дерево, камінь, слонову кістку чи скло. Прикраси для казино Grand Cercle Casino в Екс-ле-Бені та фриз «La danse», оголені зображення (серія «l'Androgyne», представлена на Салоні 1925 року), тварини чи фігури наприклад Валері Ларбо чи Кеса ван Донгена, які написали її портрет («Le garçonne, Fano Messan») в обмін на бюст, який вона зробила йому в 1929 році, у рік його натуралізації у Франції. Цей портрет (який залишався в родині Мессан принаймні до 2008 року) показує тендітну та рішучу Фано, її погляд глибокий і далекий, злегка відкритий яскраво-червоний рот, який кидає виклик часу. Помаранчевий, зелений і червоний кольори, такі часті в роботах ван Донгена, не заважають очам Фано домінувати в композиції картини, контрастуючи з білим кольором блузки. Фотопортрети Мессана, зроблені Маном Реєм (як от зроблений в 1928 році та придбаний Центром Помпіду в 1994 році), мають ці характеристики моделі.[2][3]
Луїс Бунюель обрав її на роль «андрогінної дівчини» в короткометражному фільмі «Андалузький пес» (1929) після перегляду її ролі телефоністки в художньому фільмі «Гроші» 1928 року, заснованому на одноіменному романі Еміля Золя. Сценарій для фільма Бунюеля був написаний разом із його тодішнім другом Сальвадором Далі[4]. Мессан грає андрогінну молоду жінку з підстриженим волоссям і в досить чоловічому вбранні. Вона тицяє своєю тростиною в відрубану людську руку, поки її оточує великий натовп, який стримують поліцейські. Натовп розходиться, коли поліцейський кладе руку в смугасту коробку й віддає її молодій жінці. Молода андрогінна жінка про щось замріяно розмірковує, стоячи посеред жвавої вулиці, стискаючи коробку. Потім її збиває машина, і кілька перехожих збираються навколо неї. Молодий чоловік, здається, отримує садистське задоволення від небезпеки, яка загрожує дівчині та від її подальшої смерті, і, показуючи на шоковану молоду жінку в кімнаті з ним, він глузливо дивиться на неї та мацає її груди.
Перший показ Un Chien Andalou відбувся в Studio des Ursulines з аудиторією le tout-Paris. Серед відомих відвідувачів прем'єри були Пабло Пікассо, Ле Корбюзьє, Жан Кокто, Крістіан Берар і Жорж Орік, а також уся група сюрреалістів Андре Бретона. Позитивне сприйняття фільму глядачами вразило Бунюеля, який відчув полегшення, що не сталося насильства. Далі, навпаки, був розчарований, відчувши, що реакція публіки зробила вечір «менш захоплюючим».
Померла за тиждень до свого 96-го дня народження в Жювіньяк, Еро, Франція[5][6].
Фільмографія[ред. | ред. код]
- 1928 — Гроші — телефоністка
- 1929 — Андалузький пес — андрогінна дівчина
Галерея[ред. | ред. код]
|
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Introduction • isdaT. isdaT (амер.). Процитовано 16 жовтня 2022.
- ↑ Fano Messan. Centre Pompidou (ісп.). Процитовано 16 жовтня 2022.
- ↑ Rossini. Kees van DONGEN Portrait de Fano Messan (Tarbes 1902 – Juvignac 1998). Rossini (фр.). Процитовано 16 жовтня 2022.
- ↑ Un Chien andalou | Films and video art | Fundació Gala — Salvador Dalí. www.salvador-dali.org. Процитовано 16 жовтня 2022.
- ↑ Films. www.closeupfilmcentre.com. Процитовано 16 жовтня 2022.
- ↑ Biographies: Fano Messan – Actor. elCinema.com (англ.). Процитовано 16 жовтня 2022.