Флаохад

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Флаохад
Flaochad
Народився невідомо
Помер 642
Діжон
Діяльність політик
Посада мажордом Бургундії
Термін 642 рік
Попередник Ерхіноальд
Наступник Радоберт
Конфесія католицтво
Брати, сестри Amalbertd[1]
У шлюбі з Рагноберта

Флаохад (д/н — 642) — мажордом франкського королівства Бургундія в 642 році.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив зі знатного франкського роду, десь з прикордоння Нейстрії та Австразії. Про дату народження та початок кар'єри замало відомостей. У 641 році після смерті Еґи, мажордома Нейстрії і Бургундії влада в обох королівствах перейшла до матері короля Хлодвіга II Нантільді. Висувається версія, що Флаохад був коханцем королеви-регентші. З її згоди наступником на посаді мажордома було призначено Ерхіноальда.

Втім в 642 році за наказом Нантільди посади мажордомів двох королівств були розділені: в Нейстрії залишився Ерхіноальд, а Флаохад став мажордомом Бургундії. Церемонія зведення нового мажордома на посаду відбулася навесні 642 року в Орлеані. На знак подяки за підтримку свого обрання Флаохад розіслав по всьому королівству послання, в яких клятвено обіцяв прелатам і знаті зберігати в недоторканності їхнє майно і привілеї і управляти всім з їхньою допомогою. Слідом за цим Флаохад і Ерхіноальд обмінялися взаємними запевненнями у визнанні повноважень одне одного і домовилися в усьому діяти спільно. Невдовзі оженився з Рагнобертою, небогою Нантільди, що ще більше зміцнило його зв'язок з правлячою династією.

Ймовірно, в Бургундії Флаохаду так і не вдалося домогтися значної підтримки серед знаті. Отримання Флаохадом посади мажордома посварило його з другом — Віллібадом, патрикієм Бургундії, який керував областями навколо Ліона, В'єна і Валансьєна. Раніше ж, за свідченням Фредегара, вони «не один раз клялися один одному в дружбі в святих місцях». Що послужило причиною ворожнечі, особисті претензії або політичні мотиви — достеменно невідомо. Коли за призовом мажордома Бургундії в травні 642 року єпископи і герцоги королівства з'їхалися в Шалон-сюр-Соні для обговорення загальних справ, сюди ж з'явився і Віллібад. До цього часу ненависть між колишніми друзями була настільки велика, що мажордом спробував вбити патриція прямо на зборах. Тільки завдяки зусиллям Амальберта, брата Флаохада, в цей раз кровопролиття вдалося уникнути.

«Житіє святого Сіграма» описує майордома як дуже впливової при королівському дворі людини і повідомляє про його дружбу з цим святим. За свідченням цього джерела, Флаохад передав Сіграму свої маєтки поблизу Бурже, де цей святий заснував два монастирі.

Після смерті королеви Нантільди Флаохад зіткнувся з ще більшим невдоволенням бургундської знаті. Бажаючи заручитися підтримкою Ерхіноальда, у вересні 642 року Флаохад організував поїздку короля Хлодвіга II з Парижа, що належав Нейстрії, до Отена (в Бургундії). В дорозі їх супроводжували мажордом Нейстрії та інші представники знаті цього королівства. У той час, коли король перебував у Отені, Віллібаду від його імені Флаохадом був відправлений наказ з'явитися для пояснень. Знаючи що йому загрожує небезпека, Віллібад приїхав до Отена з великою кілкьістю бургундських єпископів і магнатів й разом з ними розташувався в таборі поза стінами міста. Оскаженілий непокорою Віллібада, Флаохад разом зі своїми друзями — Бертаром, пфальцграфом Трансюранських земель і герцогами Амальгаром Діжонським, Вандальбертом Шамблійськимм і Храмнеленом Безансонським наступного дня напав на ставку патрикія Бургундії. За свідченням «Житія святого Елігія», під час цієї сутички Віллібада вбив Флаохад.

Негайно після цього Флаохад поїхав у Шалон, однак тут він раптово захворів лихоманкою. Мажордом попросив герцога Амальгара відвести його в одну з осель поблизу Діжона, але помер, так і не досягнувши мети своєї поїздки. Це сталося через одинадцять днів після загибелі Віллібада. Тіло Флаохада було поховано в церкві Святого Бінігна, що розташовувалося в передмісті Діжона. Новим мажордомом став Радоберт.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Wallace-Hadrill, J. M. The Long-Haired Kings and other Studies in Frankish History. Butler & Tanner Ltd: London, 1962.
  • Lewis, Archibald R. «The Dukes in the Regnum Francorum, A.D. 550—751.» Speculum, Vol. LI, No. 3. July, 1976. pp 381—410.
  • Geary, Patrick J. Before France and Germany. Oxford University Press: 1988.
  • Eugen Ewig: Die Merowinger und das Frankenreich. 4. Auflage, Stuttgart 2001.
  1. Cawley C. Medieval Lands: A prosopography of medieval European noble and royal families