Фіркович Богуслав Нісанович
| Фіркович Богуслав Нісанович | |
 | |
| Діяльність: | Газзан, Гахан, педагог |
|---|---|
| Народження: | 17 (29) червня 1865 Тракай, Віленська губернія, Російська імперія |
| Смерть: | вересень 1915 (50 років) Остров, Псковська губернія, Російська імперія |
| Похований: | Псков |
Ісаак-Богуслав (Ісаак-Боаз) Нісанович Фіркович (нар. 17 червня 1865, Троки, Віленська губернія, Російська імперія — пом. вересень 1915, Остров, Псковська губернія, Російська імперія) — караїмський газзан, у 1910-1915 роках виконував обов'язки Трокського караїмського гахама. Особистий почесний громадянин[1].
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 1865 року Троках (нині Тракай, Литва) в родині караїмів. Його батько — Нісан Мордехайович (Маркович) Фиркович (1826-1899), був газзаном Трокської кенаси[2][1], мати — Саломея (Суламітко) Ісаківна (1824-1902)[1][3].
Спочатку відвідував караїмську парафіяльну початкову школу, потім загальноосвітню школу, яку й закінчив 1880 року. Прагнучи вдосконалювати свої знання в області теології та караїмської літератури, в тому ж році вирушив до Вірменського базару, де проходив навчання під керівництвом місцевого старшого газзана Зараха Харченка[4]. 1 квітня 1885 року, після здачі іспитів, отримав духовне звання[4]. Після повернення в Троки працював учителем караїмської релігії і караїмської мови. У 1893 році ініціював реформу доктринального характеру, направивши в МВС клопотання про те, щоб караїмські молитовні будинки іменувати не синагогами, а кенасами[5]. Ініціативу не підтримало керівництво Таврійського й Одеського караїмського духовного правління, яке розцінило пропозицію Фірковича «несуттєвим і досить дріб'язковим»[5]. У 1901 році обраний молодшим, а в 1905 році старшим газзаном Трокської кенаси, замінивши пішов зі свого поста через слабке здоров'я старшого газзана Юхима (Юфуду) Безековича, який також виконував деякий час посаду гахама[4].
З 1910 року, після того, як з посади гахама пішов Ромуальд Кобецький, виконував його обов'язки й одночасно продовжував вчителювати в караїмській школі[4]. У тому ж році взяв участь в Першому Всеросійському караїмською національному з'їзді в Євпаторії[2][1]. 30 жовтня 1911 року присутній на церемонії закладки віленської кенаси, де звершив молебень за здоров'я російського імператора та його сім'ї[6]. У 1913 році очолив офіційну делегацію з трьох осіб (разом з Йосипом Соломоновичем Лопатто з Вільно та Ананія Хорченко з Києва), яка брала участь в урочистих заходах в Санкт-Петербурзі, присвячених святкуванню 300-річчя царювання Будинку Романових[1][7].
У 1909 році спільно з Юфудой Безековичем видав у Бердичеві збірник релігійних гімнів «Тихиллот Їсраель»[2]. Також склав і видав у 1912 році у Вільно караїмський календар на п'ять років (1913-1918)[8][2] і зробив переклад на російську мову молитовника А. С. Фірковича, двічі виданого в 1892 та 1901 роках в Царицині під назвою «Порядок молитов для караїмів, складений коротко гахам і головним учителем караїмів Авраамом Самойловичем Фірковича»[9][10].
У 1915 році, через загрозу німецької окупації, евакуювався разом з архівом Трокського караїмського духовного правління та майном кенаси вглиб Росії, в місто Острів під Псковом, де існувала караїмська громада, і з 1887 року разом з чоловіком проживала його сестра Аделя Робачевська[1]. Раптово помер від апоплексичного удару в першій половині вересня 1915 року й похований на Псковському караїмському кладовищі[4][8].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е Pilecki Sz. Bogusław i Kamila Firkowiczowie oraz ich potomkowie // Almanach karaimski. — Wrocław : Bitik, 2007. — T. I. — S. 85—87.
- ↑ а б в г Ельяшевич, 1993, с. 195.
- ↑ Ревизская сказка Тысяча восемь сот пятьдесят восьмого года Апреля первого дня Виленской Губернии уездного города Трок о состоящих мужского и женского пола душах общества мещан Караимов // Официальный сайт московского караимского общества. — Дата звернення: 15.12.2017.
- ↑ а б в г д B.p. Bogusław Firkowicz (Z powody 10-ej rocznicy zgonu) // Myśl Karaimska. — Wilno, 1926. — T. I, nr III. — S. 17—18.
- ↑ а б Прохоров Д. А. Молитвенные дома караимов в Российской империи в XIX — начале XX в.: К вопросу об изменении названия «синагога» // Материалы XVIII ежегодной Международной конференции по иудаике. — М., 2011. — Т. II, вип. 35. — С. 192.
- ↑ Торжество закладки кенаса в Вильне : хроника. Торжество закладки // Караимская жизнь. — М., 1911. — № 5-6 (октябрь-ноябрь). — С. 121—122.
- ↑ Stefan Gąsiorowski. Karaimi w Wilnie do wybuchu I wojny światowej // Almanach Karaimski. — Wrocław : Bitik, 2018. — T. 7. — S. 77. — DOI:.
- ↑ а б Kizilov, 2015, с. 85.
- ↑ Книги караимов Крыма : кат. выст. кн. из фондов Российской гос. б-ки, Центр восточной лит. / Российская гос. б-ка; сост. Константин Бурмистров. — М. : Российская гос. б-ка, 2016. — С. 44. — ISBN 978-5-7510-0702-7.
- ↑ Kizilov, 2015, с. 84.
Література[ред. | ред. код]
- Ельяшевич Б. С. Часть II. Караимский биографический словарь (от конца XVIII в. до 1960 г.) // Караимский биографический словарь (от конца VIII в. до 1960 г.) / Б. С. Ельяшевич. — М. : Институт этнологии и антропологии РАН, 1993. — 238 с. — («Народы и культуры») — 250 прим.
- Kizilov M. The Sons of Scripture : The Karaites in Poland and Lithuania in the Twentieth Century. — Berlin ; Warsaw : De Gruyter Open, 2015. — P. 527. — ISBN 978-3-11-042525-3.