Хлевінський Валерій Михайлович
| Хлевінський Валерій Михайлович | |
|---|---|
| Народився |
14 листопада 1943 Горький, РРФСР, СРСР |
| Помер |
7 січня 2021 (77 років) Москва, Росія |
| Поховання | Троєкуровське кладовище |
| Країна |
 СРСР Росія |
| Діяльність | актор, кіноактор, театральний педагог |
| Alma mater | Школа-студія МХАТ |
| Знання мов | російська |
| Роки активності | 1971 — 2021 |
| Нагороди |
  |
| IMDb | ID 0451676 |
Валерій Михайлович Хлевінський (нар. 14 листопада 1943, Горький, Російська РФСР, СРСР — пом. 7 січня 2021, Москва, Росія) — радянський і російський актор театру і кіно, театральний педагог. Народний артист Російської Федерації (2002)[1].
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 14 листопада 1943 року в Горькому (нині — Нижній Новгород) в сім'ї глухих батьків[2].
Брав участь у самодіяльності, відвідував драмгурток Володимирського гарнізонного Будинку офіцерів.
З першого разу до школи-студії МХАТ він не вступив, повернувся до Володимира і півтора сезону відпрацював у драматичному театрі ім. А. В. Луначарського.
Закінчив Школу-студію МХАТ в 1969 році (курс Василя Маркова)[3] і був прийнятий в трупу театру «Современник», де грав у спектаклях «Пігмаліон» (Дулітл), «Три товариші» (Альфонс), «Крутий маршрут» (Царевський), «Мурлін Мурло» (Михайло), «Віндзорські насмішниці» (Містер Пейдж), «Аномалія» (Хребет).
У Театрі Табакова грав роль Калошина у виставі Олександра Марина «Провінційні анекдоти», а також купця Ахова в постановці Авангарда Леонтьєва «Не все коту масниця» за п'єсою Олександра Островського. У 2001 році був прийнятий в трупу МХТ ім. Чехова, де брав участь в спектаклях «Біла гвардія», «Кішки-мишки», «Нулі», «Остання жертва»[4].
Викладав акторську майстерність в Школі-студії МХАТ. Був професором.
Помер 7 січня 2021 року в Москві на 78-му році життя. Прощання з актором відбулося 11 січня в МХТ ім. Чехова, відспівування пройшло в Храмі ікони Божої Матері «Знамення» у Переяславській слободі. Похований того ж дня на Троєкуровському кладовищі https://www.youtube.com/watch?v=gq-cBlmAZ1g [5][6].
Родина[ред. | ред. код]
Валерій був одружений. Дружина Ольга, яку він прозвав Оленушка — домогосподарка. Вони виховали сина Михайла. Він також створив сім'ю, його дружину звуть Катерина.
Визнання і нагороди[ред. | ред. код]
- Заслужений артист РРФСР (20 травня 1988)
- Народний артист Російської Федерації (13 березня 2002)
Творчість[ред. | ред. код]
Ролі в театрі[ред. | ред. код]
- 2003 — «Остання жертва» сценічна редакція Юрія Єрьоміна за виставою Олександра Островського. Режисер: Юрій Єрьомін — Лавр Миронич Прибитков
- 2004 — «Біла гвардія» Михайла Булгакова. Режисер: Сергій Женовач — Гетьман Всія України
- 2004 — «Кішки-мишки» Іштвана Еркеня. Режисер: Юрий Ерёмин — Виктор Чермлени
- 2010 — «Обрыв» вистава Адольфа Шапіро по роману Гончарова. Режисер: Адольф Шапіро — Савелій
- 2010 — «Яйце» Феліс'єн Марсо. Режисер: Магомед Чегер — Доктор, мес'є Бертулле
- 2011 — «Шинель» за однойменною повістю Миколи Гоголя. Режисер: Антон Коваленко — Григорій Петрович, Будочник
- 2012 — «Не все коту масляна» за однойменною п'єсою Олександра Островського. Режисер: Авангард Леонтьєв — Єрмил Зотич Ахов
Фільмографія[ред. | ред. код]
| Рік | Назва | Роль | |
|---|---|---|---|
| 1971 | ф | Кінець Любавіних | Єгор |
| 1971 | ф | Співай пісню, поете... | паромник |
| 1972 | ф | Все королівське військо | Том Старк |
| 1972 | ф | Моє життя | працівник Мойсей |
| 1972 | ф | На дні | Васька Попіл |
| 1973 | ф | Велика перерва | Авдотьино |
| 1973 | ф | Мовчання доктора Івенса | Фазенда |
| 1973 | ф | Берега | Гришка |
| 1973 | с | Вічний поклик | Антон Савельєв |
| 1975 | ф | Ольга Сергіївна | епізод |
| 1975 | ф | Слідство ведуть ЗнаТоКі. Удар у відповідь | шофер Воронцова </ small> Валентин |
| 1975 | ф | Дванадцята ніч (телеспектакль) | Антоніо, капітан корабля, один Себастьяна |
| 1976 | ф | Власна думка | |
| 1976 | ф | Ці неслухняні сини | ланковий Данило |
| 1976 | ф | Просто Саша | |
| 1982 | ф | Поспішайте робити добро | |
| 1983 | ф | Пізня любов | |
| 1985 | ф | Валентин і Валентина | Володя |
| 1987 | ф | Вершники | |
| 1989 | ф | Сувенір для прокурора | підполковник міліції Сергій Федорович |
| 1990 | ф | Таксі блюз | Коля |
| 1991 | ф | Кров за кров | |
| 1992 | ф | Давайте без фокусів! | Працівник виконкому |
| 1993 | ф | Діти чавунних богів | родич Гната |
| 2004 | ф | Червона площа | генерал Семен Кузьмич Вігун |
| 2005 | ф | МУР є МУР-2 | генерал-майор Петро Петрович Єсін, начальник крайового управління міліції |
| 2007 | ф | Гастролер | |
| 2009 | ф | Скелет у шафі | Михайло Степанович |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Указ президента России № 278 от 13 марта 2002 года
- ↑ TV Center (21 листопада 2015). Вечный зов. Тайны нашего кино (с 4-й по 5-ю минуты). Процитовано 12 червня 2018.
- ↑ 1960-е
- ↑ Умер актер Валерий Хлевинский. ТАСС. Процитовано 10 січня 2021.
- ↑ Умер народный артист России Валерий Хлевинский — Новости Mail.ru. Архів оригіналу за 7 січня 2021. Процитовано 11 липня 2021.
- ↑ В Москве простились с актёром Валерием Хлевинским / ТАСС, 11 января 2021
|
- Народились 14 листопада
- Народились 1943
- Уродженці Нижнього Новгорода
- Померли 7 січня
- Померли 2021
- Померли в Москві
- Поховані на Троєкурівському цвинтарі
- Випускники Школи-студії МХАТ
- Заслужені артисти РРФСР
- Народні артисти Російської Федерації
- Персоналії:Московський художній театр імені Чехова
- Педагоги Школи-студії МХАТ
- Російські театральні педагоги
- Актори та акторки XXI століття
- Актори XX століття
- Російські актори
- Радянські актори