Хомуло Михайло Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хомуло Михайло Григорович
Народився 8 листопада 1919(1919-11-08)
Лучківка, Малодівицька волость, Прилуцький повіт, Полтавська губернія, Українська СРР
Помер 25 лютого 1998(1998-02-25) (78 років)
Москва, Росія
Поховання Троєкуровське кладовище
Діяльність мемуарист
Alma mater Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації і Військова академія імені М. В. Фрунзе
Учасник німецько-радянська війна
Військове звання генерал-полковник
Партія КПРС
Нагороди
орден Леніна орден Червоного Прапора орден Суворова III ступеня орден Вітчизняної війни I ступеня орден Червоної Зірки Орден «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР» III ступеня

Михайло Григорович Хомуло (8 листопада 1919, село Лучківка , Ічнянський район, Чернігівська область, Україна — 25 лютого 1998, Москва) — радянський воєначальник, заступник Головкому Сухопутних військ СРСР (1979—1987), командувач Сибірським військовим округом (9), генерал-полковник (1968). Член КПРС із 1942 року.

Біографія[ред. | ред. код]

У Червоній Армії з 1939 року. У 1941 році закінчив Білоцерківське стрілецько-кулеметне училище.

Учасник Другої світової війни. У 1941 році командир стрілецького взводу, командир 2-ї стрілецької роти, командир батальйону 129 стрілецького полку 93 Східно-Сибірської стрілецької дивізії 43 армії. З 1942 року командир 1-го батальйону 878-го стрілецького полку 290-ї стрілецької дивізії 10 армії, заступник командира 878-го стрілецького полку, командир лижного батальйону. З травня 1943 року заступник командира 885-го Червонопрапорного стрілецького полку, командир 882-го стрілецького полку, командир 885-го стрілецького полку, заступник начальника курсів перепідготовки командного складу. З березня 1944 року командир 878-го стрілецького Червонопрапорного полку 290 стрілецької Могилівської Червонопрапорної дивізії. Воював на Західному, 2-му Білоруському фронтах. Учасник битви під Москвою, Білоруською стратегічною наступальною операцією 1944 року, звільнення східної частини Польщі, Східно-Прусської та Берлінської операцій. Під час Могилівської наступальної операції брав участь у форсуванні Проні, Рести, Дніпра, звільненні Могильова. Тяжко поранений у жовтні 1941 року, контужений у 1942 році.

Після війни продовжив службу у Радянській Армії. 1954 року закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе, 1961 року — Військову академію Генерального штабу Збройних Сил СРСР.

З лютого 1956 по жовтень 1957 року — командир 34-ї гвардійської механізованої дивізії в Одеському військовому окрузі . З жовтня 1957 по серпень 1959 — командир 86-ї гвардійської мотострілецької дивізії в Одеському військовому окрузі.[1]

З червня 1961 по серпень 1964 був першим заступником командувача 18-ї гвардійської армією в Групі радянських військ у Німеччині[2], з серпня 1964 року — на такій же посаді в 20-й гвардійській армії. З грудня 1964 — командувач 20 гвардійської армією в ДСВГ. З травня 1968 року — перший заступник головнокомандувача Групи радянських військ у Німеччині.

З травня 1969 по грудень 1978 — командувач військами Сибірського військового округу. З грудня 1978 по 1985 роки — заступник головнокомандувача Сухопутних військ з бойової підготовки — начальник Головного управління бойової підготовки Сухопутних військ.

У 1987 році — військовий консультант Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР. З листопада 1987 року у відставці.

Депутат Верховної Ради СРСР 8-го та 9-го скликань (1970—1979).

Жив у Москві. Автор мемуарів.

Почесний громадянин міста Могильова (17.02.1982)[3].

Військові звання[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

Мемуари[ред. | ред. код]

  • Полк, к бою! — М.: Воениздат, 1980. — 264 с. — (Военные мемуары.)
  • Время выбрало нас // Сибирские огни. — 1978. — № 12.

Література[ред. | ред. код]

  • Калашников К. А., Додонов И. Ю. Высший командный состав Вооружённых сил СССР в послевоенный период. Справочные материалы (1945—1975 гг.). Том 1. Усть-Каменогорск: Медиа-Альянс, 2013. — ISBN 978-601-7378-16-5. — С. 284.
  • Калашников К. А., Додонов И. Ю. Высший командный состав Вооружённых сил СССР в послевоенный период. Справочные материалы (1945—1975). Том 4. Командный состав Сухопутных войск (армейское и дивизионное звенья). Часть вторая. — Усть-Каменогорск: Медиа-Альянс, 2019. — 586 с. — ISBN 978-601-7887-31-5. — С. 528—529.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Калашников К. А., Додонов И. Ю. Высший командный состав Вооружённых сил СССР в послевоенный период. Справочные материалы (1945—1975). Том 4. Командный состав Сухопутных войск (армейское и дивизионное звенья). Часть первая. — Усть-Каменогорск: «Медиа-Альянс», 2019. — 428 с. — ISBN 978-601-7887-31-5. — С.232.
  2. Калашников К. А., Додонов И. Ю. Высший командный состав Вооружённых сил СССР в послевоенный период. Справочные материалы (1945—1975). Том 4. Командный состав Сухопутных войск (армейское и дивизионное звенья). Часть первая. — Усть-Каменогорск: «Медиа-Альянс», 2019. — 428 с. — ISBN 978-601-7887-31-5. — С.59.
  3. Могилевский городской исполнительный комитет — Почётные граждане. Архів оригіналу за 13 серпня 2011. Процитовано 23 червня 2009.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Некролог. // «Червона зірка». 1998. 27 лютого.

Посилання[ред. | ред. код]