Хоча лежачого й не б'ють…
| Хоча лежачого й не б'ють… | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Жанр | вірш | |||
| Автор | Тарас Шевченко | |||
| Написано | 1860 | |||
| Опубліковано | 1876 | |||
|
| ||||
«Хоча лежачого й не б'ють…» — вірш Тараса Шевченка 1860 року, написаний у С.-Петербурзі.
Написання та автографи[ред. | ред. код]
Зберігся чистовий автограф у «Більшій книжці»[1]. Дата в автографі: «20 октября»[2]. Вірш датується дослідниками за автографом та його місцем у «Більшій книжці» серед творів 1860-го: 20 жовтня 1860 року, та місцем написання — С.-Петербург[2].
Публікація[ред. | ред. код]
Вперше надруковано в «Кобзарі з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» 1876 року (Прага, cтор. 256), де подано за «Більшою книжкою»[2].
Сюжет[ред. | ред. код]
У вірші йдеться про російську імператрицю Олександру Федорівну — вдову Миколи І і матір Олександра II, яка померла 20 жовтня 1860 року. Під час її хвороби в газетах уміщувалися бюлетені про стан її здоров'я (останній — за 19 жовтня 1860 року[3]). Ненависть Шевченка до вдови найреакційнішого з російських імператорів, яку поет різко осміяв ще 1844 року у поемі «Сон», — що й стало одним з найсерйозніших звинувачень, висунутих проти нього під час слідства у справі Кирило-Мефодіївського братства й однією з причин жорстокої розправи з поетом, — пояснюється не тільки цими особистими мотивами, а насамперед тим, що цариця була відома своєю беззастережно апологетичною підтримкою всіх крайнощів миколаївської реакції і навіть вважалася натхненницею політики Миколи І[2].
Примітки[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
- «Хоча лежачого й не б'ють…» на порталі kobzar.ua
.png)