Хуейська мова
| Хуейська мова | |
|---|---|
 | |
| Поширена в |
 КНР[1] |
| Носії | 4 600 000 осіб |
| Класифікація |
|
| Офіційний статус | |
| Коди мови | |
| ISO 639-3 | czh |
Хуейська мова (кит. 徽州话), або діалект хуей (кит. 徽语), — це група близькоспоріднених китайських мов, якими розмовляють на невеликій території в історичному регіоні Хуейчжоу[en] (на честь якого вони і названі) і навколо нього, близько десяти гірських округів на півдні Анхуей, плюс ще кілька в сусідніх Чжецзян і Цзянсі.
Хоча територія Хуей невелика порівняно з іншими групами китайських діалектів, вона демонструє дуже високий ступінь внутрішньої варіативності. Майже кожен округ має свій власний чіткий діалект, незрозумілий для носіїв з інших округів. З цієї причини двомовність і багатомовність поширені серед носіїв хуейського діалекту. За оцінками, існує близько 4,6 мільйонів носіїв мови Хуейчжоу[2].
Класифікація[ред. | ред. код]
Хуейська мова спочатку була класифікована як Янцзи-хуайхеський говір або говір Цзян-Хуай, але зараз вона класифікується окремо від нього[3]. Китайська академія суспільних наук[en] підтримала відокремлення Хуейчжоу від Янцзи-хуайхеський говору в 1987 році[4].
Її класифікація є суперечливою, деякі лінгвісти, такі як Матісофф, класифікують її як уську мову, інші, такі як Бредлі (2007), як мову гань, а треті виокремлюють її як основну гілку китайської мови.
Історія[ред. | ред. код]
Під час династій Мін і Цін носії цзянхуай перемістилися в райони діалекту хуей[5].
Деякі літературні твори, написані в Янчжоу, наприклад, роман "Цінфенчжа", містять цзяньхуайську китайську мову. Люди в Янчжоу ідентифікували себе за діалектом, яким вони розмовляють, місцеві жителі розмовляли цим діалектом, на відміну від приїжджих, які розмовляли іншими різновидами, такими як хуейчжоу або уською мовою. Це призвело до формування ідентичності на основі діалекту[6]. Велика кількість купців з Хуейчжоу жила в Янчжоу і фактично була відповідальна за утримання міста на плаву. У пізній імперський період купці також спонсорували опери та вистави на діалекті хуей[7].
Мови та діалекти[ред. | ред. код]
Чженчжан Шанфан[en] поділив мови хуей на п'ять підгруп, які також використовуються в Мовному атласі Китаю[en][8]:[9]
Цзі-Ше
Поширена в повітах Цзісі, Шесєн, Хуейчжоу, Цзінде (район Хунчуань на заході) і Нінго (район Хунмень на півдні) провінції Анхуей, а також в Чуньань (Таньцюнь на заході та ін.) провінції Чжецзян. Несе в собі помітний вплив уського діалекту. Цзісіхуа – основний різновид Цзі-Ше.
Сюй-і
Поширена у провінціях Тунсі, Тайпін (Гуоцунь на південному заході), Сюнін, округ І, і Цімень (навколо Фуфен на південному сході), а також Уюань, провінція Цзянсі. Тунсіхуа - основний різновид Сіу-І.
Ці-Де
Поширена в Цімень і Дунчжи (частково), провінція Анхуей, а також Фулян, Десін і Уюань, провінція Цзянсі. Зазнала значного впливу з боку сусідніх ганських мов.
Янчжоу
Поширена у Чуньані та Цзянде (колишня префектура Яньчжоу), провінція Чжецзян. Перебуває під сильним впливом путунхуа.
Цзін-джан
Поширена у Цзінде, Цімені (в Аньліні, Ченгані та Чілінгу та навколо них), Шитаї (район Чжанда), повіті І (Мейсі, Кекун та інші північні міста) та Нінго, провінція Аньхой. Утворює тонкий коридор уздовж північного краю групи Хуей, несучи в собі вплив Сюаньчжоу Ву.
Різновиди хуейчжоу відрізняються від містечка до містечка. Люди в різних містечках, містечках і т.д. (навіть в одному повіті) часто не можуть говорити один з одним.[10]
Особливості[ред. | ред. код]
З фонологічної точки зору, хуейська мова відзначається масовою втратою кодів складів[de], зокрема -i, -u та носових:
| Ієрогліф | Значення | Мова Хуей (Тунсі[en]) | Мова У (Шанхай) | Мова Хуай (Цзянхуай) (Хефей) | Мандаринська мова (Пекін) |
| 燒 | спалювати | /ɕiɔ/ | /sɔ/ | /ʂɔ/ | /ʂɑu/ |
| 柴 | дрова | /sa/ | /za/ | /tʂʰɛ/ | /tʂʰai/ |
| 綫 | лінія | /siːɛ/ | /ɕi/ | /ɕĩ/ | /ɕiɛn/ |
| 張 | лист | /tɕiau/ | /tsɑ̃/ | /tʂɑ̃/ | /tʂɑŋ/ |
| 網 | павутина | /mau/ | /mɑ̃/ | /wɑ̃/ | /wɑŋ/ |
| 檻 | поріг | /kʰɔ/ | /kʰɛ/ | /kʰã/ | /kʰan/ |
Багато діалектів Хуей мають дифтонги з більш подовженою першою частиною. Наприклад, 話 ("мова") - /uːɜ/ в окрузі Сюнін (стандартна китайська /xuɑ/), 園 ("двір") - /yːɛ/ в окрузі Сюнін (стандартна китайська /yɛn/); 結 ("вузол") - /tɕiːaʔ/ в окрузі І (стандартна китайська /tɕiɛ/), 約 ("угода") - /iːuʔ/ в окрузі І (стандартна китайська /yɛ/). У деяких районах це доходить до крайнощів. Наприклад, у повіті Лікхоу округу Цімень /fũːmɛ̃/ для 飯 ("рис") (стандартне китайське /fan/), причому /m/ з'являється безпосередньо в результаті подовженого, назалізованого /ũː/.
Оскільки носові коди здебільшого втрачені, Хуей повторно використовує закінчення 儿 /-r/ як зменшувальне. Наприклад, у діалекті Тунсі 索 "мотузка" виглядає як /soːn/ від /soʔ/ + /-r/.
Джерела[ред. | ред. код]
- ↑ ScriptSource - China
- ↑ Huizhou at Ethnologue (18th ed., 2015).
- ↑ Barbara F. Grimes, ed. (2000). Ethnologue, Volume 1 (14th ed.). SIL International. p. 404. ISBN 1-55671-103-4.
Formerly considered to be part of the Jianghuai dialect of Mandarin, but now considered by many to be a separate major variety of Chinese. Dialects are reported to differ greatly from each other. Different from the Huizhou dialect of...
- ↑ Xiao-bin Ji, ed. (2003). Facts About China (illustrated ed.). H.W. Wilson. p. 70. ISBN 0-8242-0961-3.
For this reason, the Chinese Academy of Social Science suggested in 1987 that two new groups, the Jin and the Hui, be separated from the northwestern and the Jiang-Huai Mandarin subgroups. Distinctive Features: Mandarin dialects are...
- ↑ Hilary Chappell, ed. (2004). Chinese Grammar: Synchronic and Diachronic Perspectives (illustrated, reprint ed.). Oxford University Press. p. 17. ISBN 0-19-927213-1. According to Hirata, however, Hui is composed of many layers: its dialects are spoken in an area originally occupied by the Yue i* tribe, suggestive of a possible substrate, later to be overlaid by migrations from Northern China in the Medieval Nanbeichao period and the Tang and Song dynasties. This was followed by the Jiang-Huai Mandarin dialects of the migrants who arrived during the Ming and Qing periods, and more recently by Wu dialects in particular, acquired by peripatetic Hui merchants who have represented an active..."
- ↑ Margaret B. Wan (2009). "Local Fiction of the Yangzhou Region: Qingfengzha". In Lucie B. Olivová; Vibeke Børdahl (eds.). Lifestyle and Entertainment in Yangzhou. Issue 44 of NIAS studies in Asian topics, Nordisk Institut for Asienstudier København (illustrated ed.). NIAS Press. p. 184. ISBN 978-87-7694-035-5. Some grammatical features of Yangzhou dialect are shared with Jianghuai Mandarin. Others may be of more limited usage but are used in Dingyuan County (the setting of Qingfengzha), which belongs to the same subgroup of Jianghuai.
- ↑ Guo, Qitao (2005). Ritual Opera and Mercantile Lineage: The Confucian Transformation of Popular Culture in Late Imperial Huizhou. Stanford, Calif.: Stanford University Press. ISBN0804750327.
- ↑ Yan, Margaret Mian (2006). Introduction to Chinese Dialectology. LINCOM Europa. pp. 222–223. ISBN 978-3-89586-629-6.
- ↑ Kurpaska, Maria (2010). Chinese Language(s): A Look Through the Prism of "The Great Dictionary of Modern Chinese Dialects". Walter de Gruyter[en]. p. 69. ISBN 978-3-11-021914-2
- ↑ 孟庆惠; 安徽省地方志编纂委员会 [Anhui Place Almanac Compilation Committee]. 安徽省志 方言志 - 第五篇 皖南徽语 (PDF). 方志出版社. p. 412. Archived from the original (PDF) on 2011-05-30.