Чагирська печера
Чагирська  | |
|---|---|
| рос. Чагырская | |
 | |
| Характеристики | |
| Довжина | 40 м |
| Об'єм | 280 м³ |
| Розташування | |
| Країна | Росія |
| Регіон | Республіка Алтай |
| Карти розташування | |
 
| |
Чагирська, Руднича, Заяча печера (рос. Чагырская, Рудничья, Заячья) — печера на Алтаї, Алтайський край, Росія[1]. Загальна протяжність — 40 м[2]. Глибина печери — N/A м, амплітуда висот — N/A м; загальна площа — 134 м²; об'єм — 280 м³[2]. Печера відноситься до Західноалтайської області Алтайської провінції Алтай-Саянської спелеологічної країни[2]. Кадастровий номер 5126/8309-2.
Розташована у південній частині Алтайського краю на території Краснощековського району за 2 км вгору по річці від селища Усть-Чагирка, північних відрогах Тигирецького хребта[ru] в обриві лівого берега річки Чариш на висоті 25 м від урізу води і є карстовою порожниною трапецієподібної форми[3]. У печері є два зали площею близько 130 м²[4].
Археологічні матеріали, виявлені у Чагирській печері, мають єдиний аналог на Алтаї, представлений в індустріях печери Окладникова[5]. У Чагирській печері знайдено кристалик, який неандертальці відкололи від друзи гірського кришталю, цілеспрямовано принесли його в печеру, але ніяк його там не експлуатували[6]..
Дата покрівлі шару 6а і середній частині шару 6б, отримана абсолютна дата: 49 000 р. т., для підошви шару 6б — 49 000 р. т., 52 000 р. т., для покрівлі шару 6в / 1 — 45 672 ± 481 р. т., 49 000 р. т., 52 000 р. т., для середньої частини шару 6в / 1 — 48 724 ± 692 р. т., для підошви шару 6в / 1 — 50 524 ± 833 р. т., 49 000 р. т., 52 000 р. т., для відкладень шару 6в / 2 — 49 000 років тому[7].
У печері в шарах віком 40-45 тис. років (мустьє) були виявлені кісткові останки трьох людей виду Homo neandertalensis[8][3], в тому числі ліва ліктьова кістка неандертальця[9].
Неандертальська мітохондріальна ДНК була виявлена у відкладеннях Чагирської печери без наявності самих останків неандертальців[10]. Геноми неандертальців Chagyrskaya 8, Gibraltar 1 з печери Форбса[en] (Гібралтар) і Vindija 33.19 (печера Віндія у Хорватії) виявилися ближчими один до одного ніж до геному неандертальця Altai Neanderthal з Денисової печери[11].. У 20 неандертальських зразків з печери Чагирська (11 зубів і 9 кісток), яка була зайнята неандертальцями під час термінальної фази морської ізотопної стадії[en] 4 (приблизно 60 000 років до теперішнього часу), була секвенована ДНК. У одного зразка добре збереглася ДНК і низькі рівні контамінації мікробної і сучасної ДНК людини дозволили секвенувати геном до високого охоплення (~28x). Чотири зразки не містили певної кількості древньої ядерної або мітохондріальної ДНК. Різну кількість ДНК вдалося витягти з 10 зубів і п'яти кісток (покриття цільових ділянок від 0,08х до 4,5х). Два з цих 15 зразків належали одній і тій же неандертальській особині, а один додатковий зразок належав тій же особині, чий геном був секвеновано з високим охопленням[12]..
За даними генетиків, Чагирську печеру і печеру Сибірячиха (печера Окладникова) населяли неандертальці другої хвилі, у яких був «європейський» антропологічний тип, тоді як у Денисовій печері жили неандертальці першої хвилі. Також під час другої хвилі до Чагирської печери з Європи потрапила технологія мікок — в Чагирській печері неандертальці використовували майже ідентичні європейським форми і способи обробки кам'яного інвентарю[13][14]. Про це свідчить геометричний морфологічний аналіз тривимірних моделей відсканованих інструментів, знайдених у Чагирській печері і Гроті кресельної скелі[de] (Ессінг, Баварія)[15].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Шакир Ю. А. и др., 1989.
- ↑ а б в ИПС «Пещеры».
- ↑ а б Науковці відтворили середовище проживання неандертальців, які жили на Алтаї. Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 13 березня 2020.
- ↑ Рудая Н. А. Природні умови часу заселення давньою людиною Чагирської печери (Алтай) [Архівовано 18 листопада 2017 у Wayback Machine.] // Археологія, етнографія і антропологія Євразії. — 2013. — № 1 (53), стр. 45
- ↑ Деревянко А. П., Маркин С. В., Зыкин В. С., Зыкина В. С., Зажигин В. С., Сизикова А. О., Солотчина Э. П., Смолянинова Л. Г., Антипов А. С. Чагирська печера — стоянка середнього палеоліту Алтаю [Архівовано 18 листопада 2017 у Wayback Machine.] // Археологія, етнографія і антропологія Євразії. — 2013. — № 1 (53), стр. 2
- ↑ Неандертальцям було властиве почуття прекрасного [Архівовано 19 лютого 2020 у Wayback Machine.], 13 серпня 2018
- ↑ Деревянко А. П., Маркин С. В., Кулик Н. А., Колобова К. А., Рыбин Е. П. Експлуатація кам'яної сировини у комплексах Чагирської печери (Гірський Алтай) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 29 вересня 2018. Процитовано 21 травня 2017. // Теорія і практика археологічних досліджень. 2015, № 2 (12)
- ↑ Новітні денисовці, найдавніша ДНК. 14 антропологічних новин з Лондона. Архів оригіналу за 10 лютого 2020. Процитовано 13 березня 2020.
- ↑ Марія Медникова Ліктьова кістка представника роду Homo з Чагирської печери на Алтаї (морфологія і таксономія) [Архівовано 18 листопада 2017 у Wayback Machine.] // Археологія, етнографія і антропологія Євразії. — 2013. — № 1 (53), стр. 66
- ↑ Дослідження ДНК стародавніх людей стало можливим без самих останків [Архівовано 11 лютого 2020 у Wayback Machine.], 28 квітня 2017
- ↑ Lukas Bokelmann et al. A genetic analysis of the Gibraltar Neanderthals [Архівовано 20 липня 2019 у Wayback Machine.], 2019
- ↑ David López Herráez et al. Reconstructing Neandertal population history by targeted enrichment of variable positions in their nuclear genomes [Архівовано 29 червня 2020 у Wayback Machine.] // European Society for the study of Human Evolution (ESHE) 9th Annual Meetingю Liège, Belgium, 19th-21st September, 2019
- ↑ Вчені: неандертальці заселяли Сибір двома хвилями. Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 13 березня 2020.
- ↑ Kseniya A. Kolobova et al. Archaeological evidence for two separate dispersals of Neanderthals into southern Siberia [Архівовано 9 лютого 2020 у Wayback Machine.] // PNAS (2020)
- ↑ Siberian Neanderthals originated from various European populations [Архівовано 29 вересня 2020 у Wayback Machine.], 05.03.2020
Література[ред. | ред. код]
- (рос.) Маринин А. М. Карст и пещеры Алтая. — Новосибирск : Изд-во НГНИ, 1990. — 148 с.
- (рос.) Чикишев А. Г. Пещеры на территории СССР. — М. : Наука, 1973. — 137 с.
- (рос.) Шакир Ю. А. и др. Перечень классифицированных пещер / сост. Шакир Ю. А. — М. : ЦРИБ «Турист», 1989.
Посилання[ред. | ред. код]
- Информационно-поисковая система «Пещеры» : [рос.] : [арх. 24 серпня 2019 року] // speleoatlas.ru. — Русское географическое общество. — Дата звернення: 24 серпня 2019 року.
