Чарниш (Черниш) Людмила Іванівна
| Чарниш (Черниш) Людмила Іванівна | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народження |
невідомо м.Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії | |||
| Смерть | 1923 | |||
| м.Полтава | ||||
| Національність | українка | |||
| Країна | Російська імперія | |||
| Діяльність | художниця | |||
| Напрямок | портрет, натюрморт, пейзаж | |||
| батько | Чарниш Іван Васильович | |||
| мати | Чарниш Марія Григорівна | |||
| брат/сестра | Володимир, Ольга | |||
|
| ||||
Чарниш (Черниш) Людмила Іванівна ( ? містечко Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії, нині село Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської обл. – 1923 р. м.Полтава) – художниця.
Життєпис[ред. | ред. код]
Загальні відомості[ред. | ред. код]
В рукописі статиста Хорольського повіту Полтавської губернії Тимофія Бридуна «М. Хорол та його повіт» [1] знаходимо перші відомості про художницю Людмилу Іванівну Чарниш та її творче життя. Людмила Іванівна належала до козацько-старшинського роду Чарнишів (Чернишів), відомого ще з XVII ст. Про цей рід згадували у своїх працях такі історики, як В.Л. Модзалевський, О.П. Оглоблин, М.С. Грушевський, М.І.Костомаров, Н.Д. Полонська-Василенко та інші. Людмила Іванівна Чарниш народилася в містечку Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії у другій половині ХІХ ст. Із книги «Список дворян, внесенных в дворянскую родословную книгу» за 1898 р.[2] дізнаємося, що батьком Людмили Іванівни був Іван Васильович Чарниш, матір звали Марією Григорівною. У Людмили був брат Володимир і сестра Ольга. Людмила Іванівна виховувалася у сім’ї освічених, культурних людей, з давніми національними традиціями. Коли у 1785 р. було видано грамоту про «вольність дворянства», Василь Іванович Чарниш, дід Людмили Іванівни, аби довести своє право на дворянство, доклав значних зусиль по вивченню історичних документів, хронік, літописів, які б підтверджували заслуги Чернишів перед Батьківщиною [3]. Він був членом Полтавського патріотичного гуртка [4], а також добрим знайомим молодого М.В. Гоголя [5]. Чарниші мали великі землеволодіння не тільки у Миргородському повіті, але і на Хорольщині. Наприкінці ХІХ ст. Іван Васильович Чарниш придбав для своєї доньки Людмили хутір Орликівщина у Хорольському повіті з більше ніж тисяча десятин чудового чорнозему. Людмила Іванівна добре вела своє господарство і мала значні прибутки. В її володінні був і цегельний завод. Із власної цегли підприємниця побудувала двоповерховий будинок на березі мальовничого ставка, біля будинку розташувала парк і садок. Будинок Людмили Іванівни зберігся до цього часу. Ще в кінці 90-х років ХХ ст. у ньому знаходилася початкова школа і бібліотека.
За радянського часу вигляд будинку змінився. Було перебудовано другий поверх, зник балкон, змінилося розташування вхідних дверей. Парк і садок вирубали. Позаростали береги мальовничого ставка. Розсіявся той «шарм» садиби, який приваблював не тільки ландшафтним дизайном естетки, але і атмосферою архітектурної культури позаминулого століття.
Роки творчості[ред. | ред. код]
Людмила Іванівна була вельми обдарованою людиною. Змістом її життя було малювання, якому вона віддавала весь вільний час. Невідомо, чи мала вона художню освіту, але художниця, за життя на х.Орликівщина, створила цілу галерею чудових полотен, про існування яких ніхто і не здогадувався. Коли вибухнула революція 1917 року, вона, забравши частину найбільш улюблених картин, поспішно виїхала до Полтави.
Як повідомляє Тимофій Бридун у своєму рукописі, частина картин з домашньої галереї Чарниш дісталась Хорольському та Лубенському музеям [1], де вони займали перше місце за сюжетами та виконанням. На 1926 рік у Хорольському музеї були такі карти Людмили Чарниш: «Хвора жінка», «Дівчина біля дзеркала», «Овочі» та інші[6].
У 1937 році Хорольський музей розформували. Експонати передали до Лубенського та Миргородського музеїв. На сьогодні жодної картини Чарниш в цих музеях не виявлено. Картини, які Людмила Іванівна вивезла до Полтави, знайшли своє місце у Полтавському художньому музеї. У 1940 році тут налічувалося 17 картин Людмили Чарниш. Серед них портрети, натюрморти, ескізи, етюди, натюрморти: «Портрет чоловіка в пальті», «Портрет дівчини», «Натюрморт», «Графин із бузком», «Голова старого селянина», «Річка», «Портрет селянки», «Голова молодої жінки», «Голова селянської дівчини», «Голова старця», «Виноград», «Натурщики» (3 картини), «Дівчина», «Портрет військового». Усі ці картини були втрачені під час Другої світової війни, про що свідчать документи музею.
На сьогодні у Полтавському художньому музеї зберігається лише одна картина Чарниш - «Осінній натюрморт», яка поступила у збірку музею в 1919 році.
.
Людмила Іванівна Чарниш померла у 1923 р. у м. Полтава.
Бібліографія[ред. | ред. код]
1. Бридун Т.С. Місто Хорол та його повіт: Рукопис // ВР ЦНБ НАНУ ім.В.І.Вернадського.– К., 1933
2. Список дворян, внесенных в дворянскую родословную книгу.- Полтава, 1898.- 740 с.
3. Дорошенко Д. Нарис історії України. Т.2.- Мюнхен: В-о «Дніпрова хвиля»,1966.- 271 с.
4. Оглоблін О. Енциклопедія Українознавства. Т.10., Перевид. в Україні.– Львів, 2000.– 369 с.
5. Розсоха Л. Миргородська старовина. – Полтава, 2002.- 243 с.
6. Гріненко І. Історія музею м. Хоролу // Український музей: Зб. Перший.– К., 1927. – 257 с.
7. Черниш (Чарниш) Людмила Іванівна / В. М. Ханко // Полтавіка: Полтавська енциклопедія. Т. 9.- Полтава: Полтавський літератор, 2009.– 632 с.
8. Кожевнікова О.М. Настав час зняти вуаль, пані Людмило! / О.М.Кожевнікова // Вісті Хорольщини.– 2006.– 10 березня.– № 9 (10730).– С. 6.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Бридун Т.С. Місто Хорол та його повіт: Рукопис // ВР ЦНБ НАНУ ім.В.І.Вернадського.– К., 1933
- ↑ Список дворян, внесенных в дворянскую родословную книгу.- Полтава, 1898.- 740 с.
- ↑ Дорошенко Д. Нарис історії України. Т.2.- Мюнхен: В-о «Дніпрова хвиля»,1966.- 271 с.
- ↑ Оглоблін О. Енциклопедія Українознавства. Т.10., Перевид. в Україні.– Львів, 2000.– 369 с.
- ↑ Розсоха Л. Миргородська старовина. – Полтава, 2002.- 243 с.
- ↑ Гріненко І. Історія музею м. Хоролу // Український музей: Зб. Перший.– К., 1927. – 257 с.