Юзеф Фаворський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юзеф Фаворський
пол. Józef Faworski

[[file:]]

Народження 18 століття
Смерть 19 століття
Діяльність художник
Роботи в колекції Національний музей у Кракові, Національний музей у Варшаві і Національний музей

CMNS: Юзеф Фаворський у Вікісховищі

Юзеф Фаворський (пол. Józef Faworski, др. пол. XVIII ст., Річ Посполита — перша пол. XIX ст.[1]) — польський художник.

Біографія[ред. | ред. код]

Художник діяв у 1790–1805 роках у Варшаві, Мазовії та Великопольщі (зокрема в Ленчицькому воєводстві)[1]. Він створював портрети максимально відповідні сарматським традиціям, які відрізнялись спрощеністю, лінеаризмом і плоским трактуванням тіла. У 1790-1793 рр. він створив серію образів родини Пєндзіцьких з Ленчиці[2].

Творчість[ред. | ред. код]

Творча спадщина Фаворського зберігається майже виключно в музеях Польщі. Зокрема Національному музеї у Варшаві знаходиться портрет Вікторії Мадалінської[a][3]. А в Національному музеї в Кельцах, у Сарматській кімнаті, експонувалися два його портрети кінця XVIII ст., на яких зображені дружини Яна Ліновського з Зємбіць[b][4].

Крім вищезгаданих відомі також наступні роботи:

  • Портрет єпископа Пйотра Томіцького[c], 1796 р.
  • Портрет Яна Пєндзєцького[d], 1790 р.
  • Портрет шляхтича гербу Лодзя[e], бл.1790 р.
  • Портрет Юзефа Гарбовського[f], 1789 р.

Галерея[ред. | ред. код]

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. пол. Portret Wiktorii Madalińskiej
  2. пол. Portret żony Jana Linowskiego z Ziembic
  3. пол. Portret biskupa Piotra Tomickiego
  4. пол. Portret Jana Piędzickiego
  5. пол. Portret szlachcica herbu Łodzia
  6. пол. Portret Józefa Garbowskiego

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Nowa encyklopedia powszechna PWN, Warszawa 1996, т. 2, с. 326.
  2. S. Lorentz, A. Rottermund, Klasycyzm w Polsce, Warszawa 1984, с. 201.
  3. Historia sztuki polskiej w zarysie: Sztuka nowoczesna, с. 89.
  4. Elżbieta Jeżewska, Galeria malarstwa polskiego Muzeum Narodowego w Kielcach: zmiany i uzupełnienia 1992-1993, с. 245.