Ющенко Михайло Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ющенко.
Ф
Михайло Ющенко
Особисті дані
Повне ім'я Михайло Федорович Ющенко
Народження біля 1947
Громадянство Україна Україна
Юнацькі клуби
1960—? СРСР «Десна»
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1983 СРСР «Текстильник» (Чернігів)
1987—1991 СРСР «Легенда»
1992—1998 Україна «Легенда»
1993—1994 Україна Україна (жін.) тренер
1997—1998 Україна Україна (WU-19)
1999—2002 Україна «Легенда» тренер
2004 Україна Україна (жін.) тренер

** Тільки на посаді головного тренера.

Миха́йло Фе́дорович Ю́щенко (нар. біля 1947) — радянський і український футбольний тренер, один із перших організаторів жіночого футболу в Україні. Засновник та багаторічний головний тренер чернігівської «Легенди» — одного з найтитулованіших жіночих футбольних клубів України. Серед його вихованок — гравчині національних збірних СРСР, України та Росії, лауреатки щорічної премії «Найкраща футболістка України» та фіналістки Ліги чемпіонів. Заслужений тренер України.

Життєпис[ред. | ред. код]

1960 року в 13-літньому віці розпочав займатися футболом у групі підготовки чернігівського «Авангарду» (майбутня «Десна»), проте згодом був вимушений припинити тренування через травму колінного суглоба. У подальшому займався велоспортом, лижними перегонами й тричі ставав чемпіоном Чернігівської області з ковзанярського спорту. Під час роботи слюсарем на Чернігівському камвольно-суконному комбінаті протягом 4 років тренував хокейну команду підприємства, що виступала в чемпіонаті Чернігівської області. Грав на аматорському рівні за футбольну команду комбінату «Текстильник» (Чернігів), а згодом очолив її та привів до перемоги у чемпіонаті Чернігівської області 1983 року[1].

1987 року організував на камвольно-суконному комбінаті жіночу футбольну команду, яка спочатку називалася СК «Полісся», а наступного року отримала назву «Легенда»[2]. Ющенко обіймав посаду головного тренера команди з моменту її заснування до 1998 року (1997 року — в тандемі з Миколою Литвином)[3]. Спочатку під керівництвом Ющенка «Легенда» брала участь у змаганнях ДФСТ Профспілок України та Всесоюзному турнірі на приз щотижневика «Співрозмовник», а 1989 року ввійшла до складу учасників Вищої ліги дебютного чемпіонату СРСР[4]. У 1989—1991 роках команда взяла участь у всіх трьох розіграшах елітного дивізіону радянського чемпіонату, де посідала місця в середині турнірної таблиці[5].

1992 року за підсумками першого сезону Вищої ліги чемпіонату України «Легенда» під керівництвом Ющенка стала бронзовим призером. У 1993—1994 роках одночасно з роботою в Чернігові входив до тренерського штабу жіночої збірної України[6]. 1997 року «Легенда» вперше завоювала срібні медалі чемпіонату України й у наступному сезоні повторила цей результат[7]. У 1997—1998 роках паралельно тренував молодіжну жіночу збірну України, яка майже на 3/4 складалася з футболісток «Легенди»[8]. З 1999 по 2002 рік працював другим тренером «Легенди», яка в цей період тричі поспіль ставала чемпіоном України та двічі вигравала національний Кубок, оформивши 2 «золотих дубля»[9]. 2001 року в статусі чемпіона країни чернігівська команда взяла участь у першому в історії розіграші Клубного чемпіонату Європи (нинішня Ліга чемпіонів). На груповому етапі, переможці якого виходили до 1/4 фіналу, «Легенда» посіла 2-ге місце у своїй групі, а відтак увійшла до числа 16 найкращих команд Європи. Цей результат став найкращим для чернігівської команди в єврокубках[10]. 2004 року знову працював у тренерському штабі жіночої збірної України[11].

Під керівництвом Михайла Ющенка розпочали свою футбольну кар'єру, зокрема, Наталія Ігнатович (футболістка збірних СРСР та України), Світлана Петько й Наталія Авдонченко (гравчині збірних СРСР і Росії), Тетяна Чорна та Людмила Пекур (найкращі футболістки України 2011 і 2014 років), Наталія Зінченко та Алла Лишафай (фіналістки Ліги чемпіонів)[12]. 2009 року за визначний внесок у становлення й розвиток жіночого футболу на Чернігівщині отримав звання заслуженого тренера України[13].

Досягнення[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Волощук, 2020, с. 346—347.
  2. ↑ Волощук, 2020, с. 18—19.
  3. ↑ Волощук, 2020, с. 409.
  4. ↑ Волощук, 2020, с. 19—24.
  5. ↑ Волощук, 2020, с. 26—28, 34—35, 42—45.
  6. ↑ Волощук, 2020, с. 63, 75.
  7. ↑ Волощук, 2020, с. 394.
  8. ↑ Волощук, 2020, с. 94, 101, 107—108.
  9. ↑ Волощук, 2020, с. 139—143, 394.
  10. ↑ Волощук, 2020, с. 136—139, 394.
  11. ↑ Волощук, 2020, с. 180.
  12. ↑ Волощук, 2020, с. 351—362, 371—373, 396—399.
  13. ↑ Волощук, 2020, с. 350.

Література[ред. | ред. код]

  • Волощук О. М. «Легенда» молодости нашей : [рос.]. — Чернигов : Десна Полиграф, 2020. — 416 с. — 250 екз. — ISBN 978-617-7833-49-8.

Посилання[ред. | ред. код]

  • Михайло Ющенко: «Суркіс не любить жіночого футболу». Svoboda.fm. 23 листопада 2009. Процитовано 11 березня 2023.
ЖФК «Легенда» – Тренери

Ющенко (1987–1998) · Литвин (1997) · Пісковець (1999) · Умен (1999–2001) · Литвин (2002–2003) · Умен (2004–2006) · Пісковець (2007) · Жилін (2007) · Третьяковв. о. (2007) · Сапронов (2008–2012) · Кулик (2012–2013) · Сапронов (2014) · Грузновв. о. (2014) · Кулик (2015–2018)

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ющенко_Михайло_Федорович&oldid=38867749