Яблунівка (Буська міська громада)

село Яблунівка
Країна	Україна
Область	Львівська область
Район	Золочівський район
Громада	Буська міська громада
Код КАТОТТГ	UA46040030670027198
Основні дані
Засноване	1746
Населення	772
Площа	3,216 км²
Густота населення	240,05 осіб/км²
Поштовий індекс	80512
Телефонний код	+380 3264
Географічні дані
Географічні координати	50°00′43″ пн. ш. 24°36′17″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	219 м
Водойми	Рокитна
Відстань до обласного центру	58 км
Відстань до районного центру	41 км
Найближча залізнична станція	Красне
Відстань до залізничної станції	14 км
Місцева влада
Адреса ради	80600, Львівська обл., Золочівський р-н, м. Буськ, пл. 900-річчя Буська, 1
Карта
Яблунівка
Яблунівка
Мапа

Яблуні́вка — село в Україні, в Буській міській громаді Золочівського району Львівської області. До 2020 року село було адміністративним центром Яблунівської сільської ради, якій підпорядковувалися села Яблунівка та Рокитне, нині органом місцевого самоврядування є Буська міська рада. Населення становить 772 особи.

Населення

Згідно перепису 1880 року у селі мешкало 677 осіб. Станом на січень 1939 року у селі мешкало 1380 осіб, з них: 1000 українців, 5 поляків, 240 осадників, 120 латинників та 15 юдеїв. За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року у селі мешкало 772 особи.

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року був наступним:

Мовний склад населення с. Яблунівка
Мова	Число ос.	Відсоток
українська	769	99,61
російська	3	0,39

Географія

Село Яблунівка знаходиться на відстані 58 км від обласного центру, 41 км — районного центру та 6 км — від адміністративного центру міської громади. Воно межує на півночі з селом Грабова, на сході — з Верблянами, на півдні — з містом Буськ, на заході — з селами Ланерівка, Побужани та Волиця-Деревлянська. Через село проходить автошлях, що сполучає Буськ з Радеховом та Кам'янкою-Бузькою. Відстань до найближчої залізничної станції Красне складає 14 км. Село Яблунівка розташоване на Буго-Стирській рівнині. За 2 км на захід від села протікає Західний Буг. Через село протікає два невеликих потоки, що течуть з північного сходу на південний захід, з яких найбільшим є річка Рокитна та впадають у Західний Буг.

Клімат

За природнім районуванням територія колишньої Яблунівської сільської ради знаходиться в зоні Західного Полісся у Кам'янка-Бузькому природно-сільськогосподарському районі і за кліматичними умовами належить до Мало-Поліського агрокліматичного району, що характеризується атлантично-континентальним кліматом, з високою вологістю, м'якими зимами та помірно теплим літом.

Середньорічна температура повітря становить +7,7°C. Середньорічна сума атмосферних опадів становить 641 мм, проте у певні роки спостерігається значне відхилення від середньої багаторічної і становить 610-680 мм. Протягом періоду з температурою повітря понад 10°C випадає 320-380 мм опадів, що забезпечує нормальний ріст та розвиток сільськогосподарських культур. Відносна вологість повітря висока (70-80 %) і досить стала протягом року.

Ґрунти

На формування рельєфу території мали вплив рухи тектонічних плит, літологічний склад порід, льодовикові води максимального (Дністровського) зледеніння у четвертинний період та діяльність людини.

Територія колишньої Яблунівської сільської ради розташована у межах Буго-Стриської межирічної хвилястої рівнини Малого Полісся та характеризується поліським ландшафтом, для якого характерне чергування слабопідвищених помірнодренованих ділянок з широкими долинами. На підвищеннях утворилися дерново-підзолисті ґрунти зв'язно-піщаного та супіщаного механічного складу. Пониження та западини зайняті дерновими, лучними та торф'яно-болотними ґрунтами, які сформувалися через недостатній природній дренаж території у минулому.

Ґрунти у напрямку Буська чорноземні та добре родючі, а ті що близько лісів дерново-підзолисті, сірі та піщані. При умілому догляді на них збирали високі врожаї зернових та технічних культур. Сільські поля були зайняті під посіви пшениці, жита, ячменю, вівса, гречки, картоплі, цукрових та кормових буряків.

Топоніми

Назва села Яблунівка походить від прізвища його засновника Юзефа Александера Яблоновського, який був дідичем Буського староства у 1723—1750 роках. Польською мовою писалася, як Яблонювка (пол. Jabłonówka).

Урбаноніми

Кількість елементів інфраструктури в селі — це 4 вулиці з 111 будинками.

Вулиці

• Пужеля
• Садова
• Шевченка Тараса
• Шкільна

Урочища

• Камінне поле

Історія

Дідич Буського староства Юзеф Яблоновський заклав поселення Яблонювка (нинішня Яблунівка) у 1746 році. Під час старостування Юзефа Яблоновського Буськ значно розширився територіально. Поряд з землями монастиря отців-домініканців виникло ще нове окремо окопане місто, назване Яблоновим. Ця назва, на прикрість амбіціям та гонору старости, утрималась і проіснувала лише декілька років, а ця місцина отримала назву «Мури».

У 1755 році Юзеф Яблоновський відступив свої права на Буське староство своєму кузинові Антонію Яблоновському, воєводі познанському, князю Римської імперії. Антоній влаштував Юзефу при віденському дворі, де мав певний вплив, титул князя Римської імперії. За вирішення даної справи Антоній отримав значну суму грошей, яка дорівнювала річному прибутку Буського староства, а це близько 35000 польських злотих. 1 березня 1777 року Юзеф Яблоновський помер у Ліпську, де був похований у прикостельній каплиці. У 1763 році буським старостою став Юзеф Мієр.

У складі Австрійської імперії

У 1772 році відбувся перший поділ Речі Посполитої і Бущина опинилася у складі Австрійської імперії. Від того часу Юзеф Мієр залишився пожиттєвим власником Буська і разом з тим колишнього Буського староства. Бачачи неорганізованість у власних володіннях, він приступив до розвитку промисловості краю, експлуатуючи природні багатства. У той час Буськ мав три стави, де час від часу спускали воду. В одному з них, що розташовувалося у місцевості Остапківці, де селяни з Грабової та частково з Яблунівки, в рахунок відробляння примусової панщини, видобували болотну руду, з якої пізніше випалювали залізо. На другому ставі, в околиці Буської папірні, також видобували болотну руду та випалювали з неї залізо. Ця гута мала назву «Папірницька», до неї були приписані села Гутисько та Вербляни, але тамтешні селяни відробляли панщину на фільварку. Після закриття гути «Папірницької» усе обладнання з неї перенесли до гути на Остапківцях.

Селяни з Яблунівки були зобов'язані, як примусову панщину, давати старості 465 мір («оплетених возів») деревного вугілля на рік для потреб гути. Окрім такого обов'язку, яблунівські селяни, які мали власну землю для рільництва, відробляли панщину двічі на тиждень, а ті, хто орендував такі землі — чотири рази на тиждень, а також, як одні, так і інші, повинні були обов'язково відробляти вісім літніх днів під час жнив та сінокосів. Коли селянин відробляв примусову панщину власним рільничим спорядженням, тобто власним кінним плугом, боронами, возом, косою, серпом, мотикою, то таку панщина називали упряжною. Коли селянин відробляв примусову панщину і не мав власного реманенту, то таку панщину називали пішою. Час відроблення панщини не був фіксованим, а залежав від тривалості світлового дня.

Староста Юзеф Мієр розвивав промисли, як у місті, так і на його околицях, за рахунок чого збагачувався. Так основним промислом був ліс. У «Чорному лісі» працювала фабрика поташу. У семи мазярнях виробляли деревне вугілля та дьоготь. У той час було засноване село Мазярня, де продукували деревну мазь. Інші мазярні розташовувалися поблизу села Яблунівка та постачали деревне вугілля Остапківській гуті для виплавки заліза. Там також виробляли ґонти для покриття дахів. Буська деревина користувалася значним попитом в окрузі.

Величезна щільність лісових насаджень (лісів) в окрузі зумовили, свого часу, Юзефа Мієра до купівлі Буського староства. Мієр відкрив водний шлях з Буська до Гданська та почав сплавляти ліс Західним Бугом, Віслою, а також Нарвою до країн Балтії. У Буську та навколишніх селах, у тому числі і в Яблунівці, будувалися тартаки, які випускали дошки, балки, клепки, лати і тому подібну продукцію. Місця колишньої вирубки лісу, вже вивільнені від лісу, з дозволу буського старости заселялися «будниками», переселеними з-під Ниська та Лежайська. На місці викорчуваного лісу будувалися дерев'яні бараки, що з часом утворювали невеличкі поселення, які пізніше трансформувалися у окремі села та присілки. Переселенці крім землеробства займалися ще видобуванням деревного вугілля для ковалів, дьогтю та смоли, а також випалювали вапно. Також будувалися млини, зокрема, один з них був збудований в Яблунівці. Яблунівський млин працював досить тривалий час і був розібраний вже у радянські часи.

2 серпня 1796 року у Львові Юзеф Мієр передав буське староство своєму синові Войцеху. Після закінчення студій у Варшаві Войцех у спадок від батька Буськ, Сілець та Холоїв з усіма прилеглостями та ужитками до цих маєтків. У 1798 році померла мати Войцеха — Анастасія зі Зембіц Богуш-Тарновська-Мієр і того ж року Юзеф Мієр створив у Львові новий акт дарування, яким переказав Войцехові лише маєтки у Буську та декілька сіл Золочівського округу. 22 серпня 1831 року Войцех Мієр помер від холери у Контах не залишивши заповіту. Тому буські маєтки по його смерті були оцінені у 6333691 ринських злотих та конфісковані австрійським урядом з причини великих боргів. У 1833 році відбувся публічний аукціон з продажу маєтків Мієрів. Переможцем виявився шваґер Воцеха (чоловік його доньки Агнешки) — Фелікс Мієр, котрий після виплати численних Войцехових боргів, у 1835 році став дідичем Буського староства.

Польська Республіка (1918–1939)

У Другій Речі Посполитій Яблунівка — окрема сільська гміна. З 1 серпня 1934 року в межах комасаційної реформи ґміна Яблунівка увійшла складу до ґміни Буськ Кам'янко-Струмилівського повіту. 21 вересня 1934 року Яблунівку було поділено на дві громади — Яблунівка Руська (колишнє село Яблунівка на півночі кадастрової гміни) та Яблунівка Польська (колонія на півдні кадастрової гміни навколо давнього Яблунівського фільварку, що поблизу Буська, який давніше вже був окремою ґміною). Південно-східна частина Яблонівки (навколо хутора Ниви) була включена до складу міста Буськ.

Радянський період (1944–1991)

На території села розташовувалася центральна садиба колгоспу імені Шевченка. Господарство мало 1040 га орної землі та спеціалізувалося на вирощуванні зернових та технічних культур, а також на тваринництві м'ясо-молочного спрямування.

У селі функціювали восьмирічна школа, клуб на 250 місць та бібліотека.

Пам'ятки, визначні місця

Церква святого Димитрія

Дерев'яна церква святого Димитрія, збудована у 1867 році відомим майстром Іваном Васенком. Інша дата будівництва церкви подається в усіх шематизмах греко-католицького духовенства Львівської архієпархії, починаючи від 1880-х років та закінчуючи 1938 роком, а саме роком будівництва дерев'яної церкви в Яблунівці вказаний 1869 рік. До 1941 року церква святого Димитрія у селі Яблунівка була дочірньою церкві Різдва Пресвятої Богородиці у селі Грабова.

На початку 1990-х років після протистоянь греко-католицької та православної релігійних громад за право користуватися церквою, будівлю передали релігійній громаді Української автокефальної православної церкви, а релігійна громада Української греко-католицької церкви парафії святого Великомученика Димитрія збудувала поряд муровану церкву-каплицю. Після того як у 2018 році Українська автокефальна православна церква припинила існування як окрема релігійна громада та стала інтегрованою частиною Православної Церкви України, то церква святого Димитрія разом з парафіянами перейшла під юрисдикцію Православної Церкви України і нині церква перебуває у користуванні релігійної громади Львівської єпархії Православної церкви України парафії Великомученика Димитрія Солунського.

Археологічні розвідки

На території Яблунівки було виявлено три місцезнаходження, одне з яких пов'язане з багатошаровою знахідкою, що була відкрита наприкінці 2000-х років місцевим мешканцем Б. Тупицею. Він впродовж певного періоду зібрав з її території різночасові крем'яні артефакти. Поселення знаходилося близько 5 км на захід від села Яблунівка в урочищі Камінне поле, займаючи незначно нахилений до півдня схил першої надзаплавної тераси правого берега річки Рокитни (притока Західного Бугу) і тягнеться відносно широкою смугою берегової лінії щонайменше до 1 км.

Наприкінці 2009 року тут провела короткотривалі розвідки експедиція Інституту археології Львівського національного університету імені Івана Франка, очолювана доцентом кафедри археології та історії стародавніх цивілізацій Наталією Стеблій. З огляду на несприятливі для пошукових робіт умови (орне поле було вкрите густими сходами озимого ріпаку) більш точно окреслити площу пам'ятки не вдалося, а ті поодинокі знахідки з кремнію та уламки посуду XI-XII століть, що трапилися в процесі обстежень, вдалося зафіксувати на невеликих за розмірами ділянках, де ріпак не проріс.

Зібрані експедицією матеріали належать до кам'яної, бронзової та ранньозалізної доби. Найраніші з них датуються пізнім палеолітом (фінальна стадія мадлену), це зокрема, асиметрична за обрисами ребриста пластина з однобічно ретушованим краєм, однобічно ретушована нижня частина поздовжньо-первинної пластини, серединний різець на поздовжньому відщепі, поздовжня пластина та інше. Всі знахідки покриті інтенсивною плівкою (патиною), створеною нанесенням спеціальних хімічних сумішей.

До періоду енеоліту віднесені наступні вироби — одноплощинний конусоподібний нуклеус, подвійно-кінцевий розтирач на зужитому, овальному в поперечному нуклеусі з двома ударними площадками, протилежно-кінцевий різець на середній частині поздовжньо-первинної пластини та інше.

До раннього періоду бронзової доби (городоцько-здовбицька або стрижівська культури) належать напівсегментоподібний у плані та лінзоподібний у поперечному перетині серп, на кінчику та п'ятці якого залишилася жовнова кірка, а також наконечник списа з трикутним у плані пером, верхня частина якого відбита. На одній з його площин збереглися рештки жовнової кірки. Такі вироби зустрічаються на поселеннях та місцях поховань цих культур.

ранньозалізна доба тут представлена уламками нижніх частин лінзоподібних у поперечному перетині серпів, леза яких загострені середньозубчастою ретушшю. Подібні за формою жниварські знаряддя характерні для висоцької культури та ранньоскіфського часу (лежницька група).

Про інші два місцезнаходження у селі Яблунівка свідчать окремі артефакти з кременю, випадково виявленими місцевим мешканцем І. Нагорним. Перше з них зафіксованона південь від села, праворуч близько 100 м на схід від дороги, що веде до міста Буська, не доходячи до шосейного мосту. Два крем'яних вироби І. Нагорному на надзаплавній терасі правого берега річки Рокитни (притока Західного Бугу), навпроти розташованої на протилежному березі річки цегельні. Одну із знахідок репрезентує уламок наконечника списа з відбитим кінчиком та, значною мірою, насадом. Цей артефакт після пошкодження був підданий повторній обробці, свідченням чому є нанесення дрібно-, середньо- та крупнофасеткової лускоподібної ретуші у напівкруглій спосіб вздовж окрайки зламу, що проходить від основи пера до п'ятки насаду.

На існування третього місцезнаходження вказує випадково виявлена на південно-східній околиці села двобічно ретушована первинна пластина, обробка якої проведена з боку спинки разом із кінчиком суцільно нанесеною дрібно- та середньофасетковою лускоподібною ретушшю, яка імовірно належить до періоду енеоліту.

Відомі люди

• Ковалик Василь Степанович (1991-2014) — український військовик, старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Куп'як Дмитро Юрійович — активний діяч ОУН та СБ ОУН, підприємець та меценат.
• Поцілуйко Віктор Володимирович (1976—2015) — український військовик, сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Джерела та література

• Громик В. Дерев'яні церкви Львівської області. — Львів, 2014. — С. 52.
• Зозуля Михайло, Бучко Роман. Яблунівка крізь віки. — Буськ : Товариство «Бужани», 2016. — 312 с.
• Яблунівка // Історія міст і сіл Української РСР: У 26 т. Львівська область / Маланчук В. Ю. (голова редколегії), Гнидюк М. Я., Дудикевич Б. К., Івасюта М. К., Крип'якевич I. П., Огоновський В. П., Олексюк М. М., Пастер П. I. (відповідальний секретар редколегії), Сісецький А. Г., Смішко М. Ю., Челак П. П., Чугайов В. П.. АН УРСР. Інститут історії. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — С. 206.
• Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 = Ethnic groups of the South-Western Ukraine (Halyčyna-Galicia) 1.1.1939: нац. статистика Галичини / Володимир Кубійович; vorwort G. Stadtmuller. — Вісбаден : Отто Ґаррасовіц, 1983. — С. 34. — ISBN 3-447-02376-7.
• Деканатъ Бускій. Грабова, Яблоновка // Шематизмъ всечестного клира митрополичои архідіецезіи греко-католической Львовской на рокъ 1882. — Львовъ : Из типографіи Ставропигійского Института, 1882. — С. 41.
• Бускій деканатъ. Грабова, Яблоновка // Шематизмъ всего клира греко-католицкой митрополичои архіепархиі Львовской на рокъ 1910: рочникъ 66. — Львовъ : Накладомъ архіепархіяльного клира зъ печатнѣ оо. Василіянъ в Жовквъ, 1910. — С. 107.
• Буський деканат. Яблонівка // Шематизм греко-католицького духовенства Львівської архіепархії на рік 1932/1933. — Львів : Накладом канцелярії митрополичої консисторії, 1932. — С. 22.
• Буський деканат. Яблонівка // Шематизм греко-католицького духовенства Львівської архіепархії на рік 1938. — Львів : Накладом канцелярії митрополичої консисторії, 1938. — С. 26.
• Jabłonówka 1.), wieś, powiat Kamionka Strumiłowa… // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 351. (пол.)

Посилання

• Село Яблунівка, Львівська область, Золочівський район, Буська територіальна громада. decentralization.gov.ua. Архів оригіналу за 7 травня 2024. Процитовано 4 липня 2023.
• Яблунівка. Церква св. Дмитра (1867). decerkva.org.ua. Дерев'яні церкви Західної України. Архів оригіналу за 11 березня 2023. Процитовано 7 травня 2024.