Ямомети

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ямомети
Герб
Країна  Хорватія

Рід Ямометів, також відомий як Ямометичі або Ямометовичі — один із дванадцяти знатних племен Хорватського королівства, згаданих у Pacta conventa (1102). Родом із Далмації, у XIV столітті це прізвище також згадується в Залумії, можливо, це гілка хорватського племені, але спорідненість залишається невизначеною.[1]

Етимологія[ред. | ред. код]

Родини в джерелах також згадуються як Giamometorichi, Giamometovich, Iamomet, Jammomethi, Jamometich, Jamometigh, Yamometi, Yamometh, Jamomethorum.[1][2][3]

Герб[ред. | ред. код]

Герб Ямометів з Фойницького гербовника, XVII ст.

У Корєніч-Неоричському гербовнику (1595), підписаному як Ямометович, їхній герб мав щит чорного кольору, поділений золотим стовпом із трьома поперечинами з кожного боку. УЗ боків було по три ріжками вгору срібні півмісяці в стовп. На шоломі був коронований чорний Тритон, який з лука пускає золоту стрілу. Мантія шолома чорно-золота.[1]

Герб був включений і до Фойницького гербовника (XVII століття), але замість Тритона шолом має пару білих крил, посередині яких зображено золотий півмісяць.[4] Саракський гербовник (1746), підписаний як Xamometoevich,[4] і Гербовник Зібмахера Бойничича: Шляхта Хорватії та Славонії (1899), мали такий самий стиль герба, як і герб Корєніча-Неорича.[5]

Хорватська гілка[ред. | ред. код]

Їхні початкові маєтки, ймовірно, були розташовані в північно-західній і центральній частині Луцької жупанії[6], зокрема в Крбавац Луг, Крнежа, Магліне, Подлуж'є, Росуле, Менішич[7] і поблизу Островиці.[1] Найдавнішим відомим представником роду є жупан Ioannem de genere Jamomet(ith)orum, один із дванадцяти шляхтичів, згаданих у Pacta conventa (1102), які вели переговори з Коломаном, королем Угорщини, але документ радше вважається середнім Підробка XІV ст. Проте, вважається, що рід, ймовірно, існував у ХІІ столітті.[1] Першими достеменно відомими членами є свідки Pripico et Dobrano Jamometi з 1240 року щодо земельного позову біля Біограда-на-Мору.[1][7][8] До 1270 року Містіхна отримав кілька маєтків у Сельцах, де мав кріпаків, і, ймовірно, жив у Задарі як громадянин, як і Борислав (1303).[1] У середньовічній парафії Підлуж'я була розташована романська церква ХІІ-ХІІІ століття, присвячена Святому Юрію.[9]

З кінця ХІІІ століття деякі члени постійно проживали в статусі знатних громадян у місті Нин. У 1284 році згадується Мойша, син Гранко, і останній, ймовірно, був громадянином з тим же іменем, який володів солеварнями на Пазі в 1292 році.[1] Сучасним видатним членом родини був Вучета, який служив мером Нина (1284—1302).) і Спліта (1304—1307). Він був одружений з Єленою, сестрою бана Павла I Шубича з Брибіра, і з 1293 року був делегатом хорватського бана при Неаполітанському дворі. Його син, Міховіл, мав титул лицаря, був на службі у Шубичів, змінив свого батька на посаді бургомістра Нину (згадується в 1306—1307 рр.) і, ймовірно, загинув під час воєн Младена II Шубиіча з Брибіра. Його син Іван також мав лицарський титул, жив у Нині, де мав шляхетський статус і заснував рід Міхалєвичів.[1][7]

Після падіння Младена II рід втратив статус. У 1322 році згадується якийсь Харбоня або Хербоня Будчич, чиї спадкоємці мали землю Крніца поблизу Крбавац-Луг (сьогодні частина Радовин), а десятьма роками раніше землю Яране. У 1351 році Радослав, син Зарнука, отримав маєток у Порічанах. У 1366 р. Нікола Шербуїг з Ніну купив землю в Прагулях, а в 1373 р. згадуються Хлапац і Радослав Прибишевич.[1] У 1383 році шляхтич Неліпац Ямомет мав маєтки, які межували з Крбавац Луг і Снояці.[10] У 1389 році шляхтич Гргур Клічкович de genere Iamomet жив у Підлужжі і продав там частину земель.[11] Через рік шляхтич Гостіша Крижанич de genere Jamomet продав частину землі в селі Росуле.[12] У 1391 році Юрай, син Павла з Ямомета з села Менісце, продав частину землі в Підлужжі.[13] Того ж року згаданий раніше Гостіша продав частину землі в Росулі, про що свідчить Юрай.[14]

У 1412 році Остоя Новакович був громадянином Нину. Деякі члени, такі як Ловро з Дражміла, отримали громадянство Задара. Він мав маєтки в Біляне, які продав у 1425 році влаху Міловації Білоєвичу, у Каменяні з 1436 року та в 1441 році в Турані за 1600 дукатів, а також торгував тканинами та вклав 1500 дукатів у торгову асоціацію.[1] У 1433 і 1440 роках згадується Вукашин Анчич de genere Jamomet, який мав функцію дворянського судді в жупанії Лука.[7][15] У 1481 році останній раз згадується в околицях Задара.[1] У другій половині XV століття, в 1483 році біля замку Острожац в районі Поуньє були кілька племінних маєтків, якими керували Бурич і Юрай Мітковичі.[1][15] Село Ямовеч, пізніше назване Ямометом, угорським королем Карлом I з 1330 року було подаровано родині Бабонічів.[1]

Відомі члени[ред. | ред. код]

Боснійська та Герцеговинська гілки[ред. | ред. код]

У XІV столітті гілка, можливо, двоюрідних братів Вучети[7] була винагороджена деякими маєтками в Захлумії, які згадуються з 1333 по 1466 рік. Проте їхні стосунки з Ямометичами в Далмації та Поун'є неясні.[1] З ними також, ймовірно, пов'язані прізвища Момета та її гілка Обрадовичів з Неретви, зв'язок яких із хорватським племенем також невідомий.[18][19]

В першу чергу вони згадуються в документах Республіки Рагуза (Дубровник), в околицях якої були їх маєтки.[20] Найдавнішим членом є Вукослав (1333), який якимось чином пов'язаний з Мілтеном Драживоєвичем, предком шляхетного роду Санковичів.[20] Рід Радослава (1367), сина Рашка (1389), який перебував на службі у знатного роду Павловичів у 1419 році, та онука Драгіші (1419, 1423, 1426), був у добрих стосунках із Дубровником і мав деякі маєтки в Конавле. Однак, коли Конавле було продано Радославом Павловичем у 1426 році, Рашко та Драгіша залишили свої маєтки, а доля роду невідома.[1][20]

Інший Вукослав, можливо, правнук першого, був із жупи Попово (1417). У 1436 році він став воєводою, коли, здавалося, служив князю Гргуру Ніколичу, а пізніше, можливо, був частиною роду Косачів. Його братом, ймовірно, був Клапац (1417),[21] якому разом із братами було дозволено переселити свої родини та майно до Стона.[1] До цієї лінії Попово, можливо, належать Радоня (1453), Петар (1464), а також брати воєводи Драгич і Твртко (1465—1466),[21] які були згадані останніми.[1]

У 1423 році Петар Ямомет, чий зв'язок із захлумським Ямометом невідомий, жив у Подвисоко Королівства Боснія[20] і був на службі у короля Твртко II. Був одружений з Йонкою і мав сина Бенко Петровича Ямометича (1448). Його дочка Стануша (1448) була одружена зі Стьєпком Прибісаличем Мурвічем зі Стона.[20]

Викликає сумнів існування якогось Велимира Ямометовича (1446), який нібито керував сербськими землями як представник короля Фоми.[1]

Див. також[ред. | ред. код]

Список літератури[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х Ćošković, 2005.
  2. ↑ Klaić, 1897, с. 68–69.
  3. ↑ Kurtović, 2016, с. 316–330.
  4. ↑ а б Kurtović, 2016, с. 331.
  5. ↑ Bojničić, Ivan (1933), Der Adel von Kroatien und Slavonien. [The nobility of Croatia and Slavonia] (German) , Numberg: Bauer & Rasper
  6. ↑ Klaić, 1897, с. 68.
  7. ↑ а б в г д Croatian Encyclopaedia (2011), Jamometi
  8. ↑ Klaić, 1897, с. 68, 84.
  9. ↑ Jurlina, Petra (2013). Bukovica and Ravni kotari: cultural heritage guide (PDF). Zagreb: University of Zagreb. с. 42. ISBN 978-953-6002-71-9.
  10. ↑ Karabić, Katušić, Pisačić, 2007, с. 27.
  11. ↑ Karabić, Katušić, Pisačić, 2007, с. 214.
  12. ↑ Karabić, Katušić, Pisačić, 2007, с. 240.
  13. ↑ Karabić, Katušić, Pisačić, 2007, с. 288.
  14. ↑ Karabić, Katušić, Pisačić, 2007, с. 290.
  15. ↑ а б Klaić, 1897, с. 69.
  16. ↑ Croatian Encyclopaedia (2011), Jamometić, Andrija
  17. ↑ Mikičić, Mato (2017), Andrija Jamometić (1420/25–1484) diplomat and advocate of the restoration of church structures, Radovi (Serbo-Croatian) , Zadar: Institute for Historical Sciences of the Croatian Academy of Sciences and Arts (59): 125—142
  18. ↑ Vidović, Domagoj (22 січня 2010). (Ob)radujte Se, Narodi: Obradović, Martinović, Domazet, Bošković (PDF). Metkovski Vjesnik. III (25): 20—21. Архів оригіналу (PDF) за 18 липня 2014. Процитовано 14 березня 2023.
  19. ↑ Vidović, Domagoj (2017). Vidonjska prezimena. У Mile Vidović (ред.). Proslava 400. obljetnice crkve sv. Ivana Krstitelja u Vidonjama 1616. - 2016. Metković: Ogranak Matice hrvatske Metković, Župni ured Vidonje. с. 30—65. ISBN 978-953-7141-23-3.
  20. ↑ а б в г д Kurtović, 2016, с. 333.
  21. ↑ а б Kurtović, 2016, с. 334.

Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ямомети&oldid=40941681