12"/52 гармата Обухівського заводу
| 12"/52 гармата Обухівського заводу | |
|---|---|
 Установка "MK-3-12" головного калібру лінкора «Паризька комуна» (кол. «Севастополь»), 1925 р | |
| Тип | корабельна артилерія |
| Походження |
 Російська імперія СРСР |
| Історія використання | |
| На озброєнні | 3 1907 р. |
| Оператори |
Російська імперія СРСР |
| Війни |
Перша світова війна Громадянська війна в Росії Радянсько-фінська війна (1939—1940) Радянсько-німецька війна |
| Історія виробництва | |
| Розробник | Обухівський завод |
| Розроблено | 1907 |
| Виробник | Обухівський завод |
| Виготовлена кількість |
206 |
| Характеристики | |
| Вага | 50,6 т |
| Довжина ствола | 15,85 м (52 калібру) |
|
| |
| Вага снаряду |
Морського — 471 кг Берегового — 446 кг |
| Калібр | 305 мм |
| Казенник | поршневий |
| Відбій | 1270 мм |
| Лафет | МК-3-12 |
| Підвищення | −5/+25° |
| Темп вогню | 2,2—3 |
| Дульна швидкість |
Морського — 762 м/с Берегового — 853 м/с |
| Дальність вогню | |
| Ефективна | 29340 м |
|
| |
12"/52 гармата Обухівського заводу у Вікісховищі | |
12"/52 гармата (305/52) — 305-мм гармата Обухівського заводу, прийнята на озброєння в 1907 році для використання на лінійних кораблях і берегових батареях. Найпотужніша гармата, з тих які серійно встановлювалися на кораблі російського чи радянського військово-морського флоту[1]. Дана гармата була розроблена після 12"/40 гармати зразка 1895 року, яку встановлювали на броненосці типу «Андрій Первозванний».
Історія[ред. | ред. код]
Гармата була розроблена на Обухівському заводі, перший зразок був закінчений у 1907 році. Призначений ресурс ствола при стрільбових випробуваннях зразків, встановлених на кораблях Чорноморського флоту склав 400 пострілів на гарматах. Гармата отримала високу оцінку, і стала встановлюватися на дредноутах класів «Севастополь» і «Імператриця Марія» в прибудованих баштових установках, розроблених Металічним заводом. Ці триорудійні башти отримали позначення «MK-3-12» - морська корабельна, триорудійна 12 дюймова.
Виробництво гармат[ред. | ред. код]
Початковий варіант гармати був довжиною 50 калібрів, проте через низьку якість сталі довелося збільшити довжину ствола для зниження навантажень при збереженні балістичних властивостей. Ствол складався з внутрішньої труби, скріпленої трьома рядами циліндрів (по два в ряду). Поверх циліндрів надягав кожух з кільцевими виступами для з'єднання з салазками станка. Ззаду в кожух укручувався казенник з поршневим затвором.
Всього Морським відомством було замовлено 198 гармат, проте на кінець 1916 було готове всього 126 гармат, в 1917 лише 12, потім на 4 роки виробництво було припинено. У 1921 році здали 14 гармат, також на 16 червня 1922 на складах зберігалося 29 гармат різного ступеня готовності. Частина їх була пізніше доведена до 100% готовності. Також існував сухопутний варіант гармати, який маркірувався «СА», морський варіант маркірувався відповідно «МА». Сухопутний відрізнявся невеликими змінами, головною з яких була більша довжина камори: 2667 мм замість 2443,5 мм у морської гармати.
Основні характеристики[ред. | ред. код]
Загальні дані[ред. | ред. код]
Швидкострільність варіювалося від 2,3 до 3 пострілів за хвилину, в залежності від типу башти, які трохи розрізнялися на різних кораблях. Дальність стрільби залежала від ваги снаряда і кута підвищення гармати, максимальна дальність була досягнута береговим гарматами під кутом підвищення 50 градусів і становила 45980 метрів при вазі снаряда 314 кг.
- Довжина ствола: 52 калібри
- Максимальна швидкість наведення: вертикальна — 4 °/с, горизонтальна — 3,2 °/с
- Швидкострільність: 2-3 пострілів/хв
- Вага снаряда:
- Морський зразок 1911 р.: 471 кг
- Берегової оборони: 446 кг
- Німецький фугасної берегової оборони: 405 кг
- Початкова швидкість снаряда:
- Морський зразок 1911 р. 471 кг: 762 м/с
- Берегової оборони 446 кг: 853 м/с
- Дальність стрільби:
- Снаряд вагою 471 кг: 29340 м
Гарматна установка[ред. | ред. код]
Конкурс на виробництво баштових установок виграв Санкт-Петербурзький Металевий завод з проектом МК-3-12. У конкурсі брали участь Путилівський і Санкт-Петербурзький Металевий заводи, іноземні: Віккерса, Круппа, «Шкода», «Шнейдер-Крезо». Обухівський завод від участі в конкурсі відмовився, Товариство Миколаївських заводів і верфей висловило готовність збирати башти по чужим кресленням. Башта МК-3-12 була спроектована Санкт-Петербурзьким Металічним заводом, і з деякими доробками була прийнята у виробництво. Баштова установка складалася з двох частин, нерухомого барабана з центруючим штирем і рухомим столом башти з подаючою трубою. Горизонтальні балки обертання перебували в конусній частині, завдяки чому висоту башти вдалося значно зменшити. В її конструкції були застосовані деякі оригінальні технічні рішення, такі як використання металевих куль замість валків під обертовим столом башти, складний дах з 5 пластин броні. Наведення використовувалося за допомогою електродвигунів з муфтою Дженні.
Берегова артилерія[ред. | ред. код]
Крім лінкорів типів «Севастополь» і «Імператриця Марія», дані гармати також застосовувалися в артустановками берегової оборони в Морський фортеці Імператора Петра Великого вздовж оборонної лінії Таллінн — Порккала-Удд, на берегових батареях Севастополя № 30 і 35 (в баштових установках МК-2 -12), а також в установках залізничної артилерії. У 1934 році дві баштових установки МК-3-12 були змонтовані на батареї № 981 (ім. Ворошилова) на о-ві Руський. Кілька гармат під час Другої світової війни були захоплені німцями і використовувалися в складі батареї «Мирус» на Гернсі (окупованих Нормандських островах). У 1949-1954 відновлена севастопольська батарея № 30 була озброєна баштовими установки МБ-3-12ФМ з лінкора «Фрунзе».
Залізнична артилерійська установка TM-3-12 зразка 1938 р.[ред. | ред. код]
.jpg)
Було побудовано три залізничних артилерійських установки, з використанням гарматзатонулого лінкора «Імператриця Марія». Застосовувалися під час Радянсько-фінської війни 1939-1940 років. У червні — грудні 1941 року брали участь в обороні радянської військово-морської бази Ханко на фінському півострові Ханко (Гангут). Були виведені з ладу радянськими моряками при евакуації бази і пізніше відновлені фінськими фахівцями з використанням гармат залишеного в Бізерті російського лінкора «Імператор Олександр III». Після війни установки були передані СРСР і підтримувалися в боєздатному стані до 1991 року, з озброєння зняті в 1999 році. На момент зняття з озброєння були останніми в світі боєздатними гарматами лінкорного калібру виробництва Обухівського заводу.
Див. також[ред. | ред. код]
- 12" морська гармата Mark XI фірми Віккерс — британський аналог
- 30.5 cm SK L/50 гармата — німецький аналог
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ 305-мм трехорудийная башня МК-3-12 : АРТИЛЛЕРИЙСКОЕ ВООРУЖЕНИЕ : Статьи : Энциклопедия артиллерии. Архів оригіналу за 16 жовтня 2012. Процитовано 25 січня 2019.
Література[ред. | ред. код]
- Л. И. Амирханов, С. И. Титушкин. Главный калибр линкоров. — Санкт-Петербург : Гангут, 1993. — 32 с. — (Морское оружие № 2) — 3000 прим. — ISBN 5-85875-022-2.
Посилання[ред. | ред. код]
- КМ.RU
- Л. [Архівовано 22 січня 2019 у Wayback Machine.] И. Амирханов. Морские пушки на железной дороге [Архівовано 22 січня 2019 у Wayback Machine.]
- История MK-3-12 [Архівовано 10 вересня 2016 у Wayback Machine.]