2-й Зимовий міст

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
2-й Зимовий міст
59°56′27″ пн. ш. 30°19′10″ сх. д. / 59.94093888891677580° пн. ш. 30.31950277780577707° сх. д. / 59.94093888891677580; 30.31950277780577707Координати: 59°56′27″ пн. ш. 30°19′10″ сх. д. / 59.94093888891677580° пн. ш. 30.31950277780577707° сх. д. / 59.94093888891677580; 30.31950277780577707
Країна  Росія
Розташування Санкт-Петербург

2-й Зимовий міст. Карта розташування: Росія
2-й Зимовий міст
2-й Зимовий міст
2-й Зимовий міст (Росія)
Мапа
CMNS: 2-й Зимовий міст у Вікісховищі

2-й Зимовий міст — міст через Зимову канавку, з'єднує 1-й і 2-й Адміралтейські острови в Центральному районі Санкт-Петербурга.

Розташування[ред. | ред. код]

Розташований по правій (непарній) стороні набережної річки Мойки між будинками № 31 і 35. Вище за течією знаходиться 1-й Зимовий міст.

Найближча станція метрополітену — Адміралтейська.

Назва[ред. | ред. код]

Назва мосту відома з 1940 року[1].

Історія[ред. | ред. код]

У 1940 році на цьому місці, з метою пропуску святкових демонстрацій з Двірцевої площі, був зведений дерев'яний балковий міст, який складався з одного прольоту[2].

У 1964 році міст перебудували; тепер він став арковим, з одним прольотом, із суцільним залізобетонним склепінням за проектом інженера В. С. Ксенофонтова та архітектора Л. О. Носкова[3][4].

Конструкція[ред. | ред. код]

Міст арковий, складається з одного прольоту, зведеного у вигляді косого за плануванням (оскільки Зимова канавка впадає в річку Мойку під нахилом) суцільного залізобетонного безшарнірного склепіння. Опори мосту виготовлено з монолітного залізобетону, на пальовій основі, облицьовані гранітними плитами. Загальна довжина мосту становить 20,5 м, ширина — 10,0 м[2]. Фасади споруди облицьовано рожевим гранітом. В якості огородження встановлено глухі гранітні парапети. Покриття проїжджої частини і тротуарів — асфальтобетон.

Зовні міст повторює зовнішній вигляд сусіднього 1-го Зимового мосту, завершуючи архітектурний ансамбль Зимової канавки[4].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Алексеева С. В., Владимирович А. Г., Ерофеев А. Д. и др. «Городские имена сегодня и вчера: Петербургская топонимика. Полный свод названий за три века: Справочник-путеводитель». СПб., Лик, 1997, стр.49
  2. а б Степнов, 1991, с. 306.
  3. Мосты Ленинграда, 1986, с. 262.
  4. а б Повесть о ленинградских мостах, 1971, с. 148.

Література[ред. | ред. код]

  • Бунин М. С. Мосты Ленинграда. Очерки истории и архитектуры мостов Петербурга — Петрограда — Ленинграда. — Л. : Стройиздат, 1986. — 280 с.
  • Новиков Ю. В. Мосты и набережные Ленинграда / Сост. П. П. Степнов. — Л. : Лениздат, 1991. — 320 с.
  • Пунин А. Л. Повесть о ленинградских мостах. — Л. : Лениздат, 1971. — 192 с.
  • Горбачевич К. С., Хабло Е. П. Почему так названы? О происхождении названий улиц, площадей, островов, рек и мостов Ленинграда. — 3-е изд., испр. и доп. — Л.: Лениздат, 1985. — С. 446. — 511 с.
  • Горбачевич К. С., Хабло Е. П. Почему так названы? О происхождении названий улиц, площадей, островов, рек и мостов Санкт-Петербурга. — 4-е изд., перераб. — СПб.: Норинт, 1996. — С. 312. — 359 с. — ISBN 5-7711-0002-1.

Посилання[ред. | ред. код]