9А84

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
9А84
Пуско-заряджальна установка 9А84МЭ на міжнародному авіакосмічному салоні МАКС-2011
Пуско-заряджальна установка 9А84МЭ на міжнародному авіакосмічному салоні МАКС-2011
Тип Пуско-заряджальна установка
Походження СРСР СРСР
Історія використання
На озброєнні 1988 — т. ч.
Оператори Росія Росія
Білорусь Білорусь
Україна Україна
Історія виробництва
Розроблено 1969—1988 роки
Виробник СРСР СРСР
Росія Росія
Виготовлена
кількість
понад 600
Характеристики
Довжина не більше 12 250 мм
Ширина не більше 3 380 мм
Висота не більше 3 270 мм
Обслуга 3 особи

Головне
озброєння
2 x ЗКР 9М82
Двигун

840 к.с.
Підвіска індивідуальна торсіонна
Операційна
дальність
250 км
Висота польоту 1 — 30 км
Максимальна глибина 13 — 100 км
Швидкість 53 км/год
Прохідність 1,2 м (брід)

9А84 — радянська та російська самохідна пуско-заряджальна установка зі складу ЗРС С-300В.

Опис конструкції[ред. | ред. код]

Пуско-заряджальна установка 9А84 призначається для зберігання, перевезення та заряджання пускової установки 9А82 двома зенітними керованими ракетами 9М82. Крім того, є можливість проводити пуск ракет при поєднанні з пусковою установкою 9А82. Для заряджання пускової установки, на 9А84 є спеціальне кранове обладнання. Заряджання може проводитися також із ґрунту або з транспортних засобів, також є можливість здійснювати самозаряджання. Основні принципи роботи та функціонування машини аналогічні до пуско-заряджальної установки 9А85, основною відмінністю є пристрій та робота механізму приведення транспортно-пускових контейнерів у бойове положення.[2][3]

Ходова частина[ред. | ред. код]

Усі засоби пуско-заряджальної установки 9А84 встановлені на спеціальне гусеничне шасі, що має індекс ГБТУ — «Об'єкт 835» (рос. Объект 835).[4] Шасі розроблено у конструкторському бюро Ленінградського заводу імені Кірова. В основі конструкції лежить шасі самохідної гармати 2С7 «Піон». Змінено положення моторно-трансмісійного відділення (перенесено до кормової частини машини), вузли та агрегати шасі по окремих вузлах уніфіковані з танками Т-72 та Т-80.[5]

Модифікації[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ГОСТ 8.417-2002
  2. Василий Н. Я., Гуринович А. Л., Зенитные ракетные комплексы, стр. 276
  3. С-300В (9К81, SA-12A, Gladiator; SA-12B, Giant), войсковая зенитная ракетная система — ОРУЖИЕ РОССИИ, Каталог вооружения, военной и специальной техники. Архів оригіналу за 31 серпня 2011. Процитовано 10 червня 2011.
  4. Василий Н. Я., Гуринович А. Л., Зенитные ракетные комплексы, стр. 275
  5. Ганин С. М., Карпенко А. В., Зенитная ракетная система С-300, стр. 50

Література[ред. | ред. код]

  • Давыдов М. В. Часть 2. Зенитные ракетные системы //  — (из истории ОАО "НИЭМИ", электронная версия издания с исправлениями и дополнениями, внесенными в период 2002-2010 гг.). — Москва : Радио и связь, 2009. — ISBN 5-256-01601-6.
  • Василий Н.Я., Гуринович А.Л. Самоходные зенитные ракетные комплексы // Зенитные ракетные комплексы. — Справочное издание. — Минск : Белорусский дом печати, 2001. — С. 267—268. — 11000 прим.
  • Ганин С. М., Карпенко А. В. Зенитная ракетная система С-300 // Невский бастион. — Приложение к военно-техническому сборнику. — Санкт-Петербург, 2001. — 73 с.

Посилання[ред. | ред. код]