Electrophorus voltai
| Electrophorus voltai | ||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Electrophorus voltai
| ||||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||
| Electrophorus voltai de Santana, Wosiacki, Crampton, Sabaj, Dillman, Castro e Castro, Bastos & Vari, 2019 | ||||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||||
|
Electrophorus voltai (Вугор електричний Вольта) — вид гімнотоподібних риб родини Гімнотові (Gymnotidae) роду Електричний вугор (Electrophorus). Названо на честь італійського фізика Алессандро Вольти. Генетичний аналіз свідчить про те, що Electrophorus voltai відокремився від Electrophorus electricus близько 3,6 мільйона років тому.
Опис[ред. | ред. код]
Загальна довжина становить 1,71 м (середня — 1,3 м). Голова овальної форми, більш широка ніж в інших представників цього роду. Довжина голови становить від 8,7 до 11,8 % від загальної довжини.
Тулуб витягний, змієподібний, округлий в передній частині й трохи стислий з боків у задній. Висота тіла становить 4,9 — 7,8 % від загальної довжини, ширина тіла — 4,2 до 8,3 % від загальної довжини. Клітрит (пара потиличних кісток у плечовому поясі) розташовано між п'ятим та шостим хребцями. Бічна лінія розташована у верхній частині тіла й ледь помітна. У ній є 112—146 електричних клітин-рецепторів.
Шкіра гола, без луски, значна частина якої вкрита електричними органами Гантера, Сакса та Мена. Має апарат Вебера, який з'єднує вухо з плавальним міхуром, що значно розширює можливості їхнього слуху. Грудні плавці невеличкі, складаються з 23-31 променів, спинний та черевні плавці відсутні, анальний плавець довгий (320—420 променів), майже по всьому тілу, що розширюється в кінці.
Забарвлення коричнювате, на верхній частині голови переважає червонуватий відтінок. Уздовж середини спини проходить яскрава лінія.
Спосіб життя[ред. | ред. код]
Воліє до води, насиченої киснем з низькою провідністю. Часто трапляються в водоймах зі скелястим з порогами й водоспадами. Переважно тримається дна. Полює, застосовуючи електричний розряд у 860 V, що робить цього електричного вугра найпотужнішим серед відомих науці біоелектричних генераторів. Живиться рибами, ракоподібними, земноводними, наземними тваринами.
Розповсюдження[ред. | ред. код]
Поширена в річках Бразильського щита на північ до Амазонки, переважно в штаті Пара.
Джерела[ред. | ред. код]
- C. David de Santana, William G. R. Crampton, Casey B. Dillman, Renata G. Frederico, Mark H. Sabaj, Raphaël Covain, Jonathan Ready, Jansen Zuanon, Renildo R. de Oliveira, Raimundo N. Mendes-Júnior, Douglas A. Bastos, Tulio F. Teixeira, Jan Mol, Willian Ohara, Natália Castro e Castro, Luiz A. Peixoto, Cleusa Nagamachi, Leandro Sousa, Luciano F. A. Montag, Frank Ribeiro, Joseph C. Waddell, Nivaldo M. Piorsky, Richard P. Vari & Wolmar B. Wosiacki: Unexpected species diversity in electric eels with a description of the strongest living bioelectricity generator. Nature Communicationsvolume 10, Article number: 4000 (2019)