FN-6

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
FN-6
Тип Переносний зенітно-ракетний комплекс (ПЗРК)
Походження Китайська Народна Республіка
Історія виробництва
Виробник China National Precision Machinery Import and Export Corporation
Характеристики
Вага 16 кг
Діаметр 72 мм
Двигун твердопаливний ракетний двигун

FN-6   (FN = FeiNu, 飞弩, Літаючий Арбалет) — китайський переносний зенітно-ракетний комплекс.

Історія[ред. | ред. код]

FN-6 був розроблений China Precision Machinery Import-Export Corporation (CNPMIEC) спеціально для ураження повітряних цілей на низьких висотах. Його розробка велась паралельно з комплексами серії Qian Wei (QW). Експортний варіант коплексу мав назву FeiNu-6, у військах — HongYing-6.

Технічні данні[ред. | ред. код]

Комплекс FN-6 має масу 16 кг. Ракета довжиною 1,495 метра, має діаметр 0,072 м. Маса ракети невідома. Реактивний двигун дозволяє розвивати швидкість у 360 м/с. Комплекс використовується для ураження цілей на висотах від 150 метрів до 3,5 км.

Модифікації[ред. | ред. код]

FN-16[ред. | ред. код]

На авіасалоні в Жухаї в кінці 2008 був представлений новий варіант комплексу FN-16. Від відрізняється кращими характеристиками в умовах РЕБ. Крім того, установлена нова система наведення — фактично китайська реалізація останньої модифікації FIM-92 Stinger.

HN-6[ред. | ред. код]

Подальша модифікація FN/FY-6/16. Відрізняється новою бойовою частиною та системою управління вогнем. Найбільша зовнішня відзнака — нове пускове місце подібне RBS 70 та Mistral[1].

FN-6A[ред. | ред. код]

Мобільна версія ПЗРК, представлена публіці в 2005. Монтується на китайському HMMWVS. Як заявляють розробники повітряна ціль таким комплексом може захоплюватися на відстані 10 км, при чому час реакції — 5 секунд. Система може функціонувати автономно до 8 годин.

Кожна машина може діяти окремо або в складі батареї, яка може складатися з штабної машини та до 8 ПУ ЗУР. При чому комплекси інтегруються в єдину мережу. Крім того, розроблена спеціальна машина для перезаряджання, в якій розміщується 24 ракети, при цьому час перезаряджання комплексу — менший хвилини. Комплекс є ефективним проти реактивних літаків, БПЛА й ракет з максимальною швидкістю до 300 м/с.

FB-6A[ред. | ред. код]

FN-6A не став масовим у китайській армії, дуже швидко його змінив комплекс FB-6A. Головним стало формування комплексу з двох машин — на одній знаходився радар. На бойовій платформі окрім ПЗРК встановлювався 12,7-мм кулемет для самозахисту[2].

Бойове застосування[ред. | ред. код]

Громадянська війна в Сирії[ред. | ред. код]

Вперше комплекси FN-6 засвітились в Сирії в 2013: в лютому такий комплекс був на відео в одному із загонів опозиції, а 25 лютого такою ракетою був збитий Мі-8 ВПС Сирії біля Алеппо. Джерело поставки комплексів остаточно нез'ясоване — за даними американських ЗМІ їх поставили з Судану. 5 березня біля Алеппо був збитий Мі-8. 18 серпня 2013 в провінції Латакія бійцями бригади Islamic Harakat Ahrar ash-Sham Al Islami був збитий МіГ-21.

Ісламська Держава Іраку[ред. | ред. код]

В кінці 2014 комплекси FN-6 були передані іракським повстанцям властями Катару. Саме з китайської зброї був збитий Мі-35 іракської армійської авіації біля Байджі (3 жовтня) та Bell 407 (8 жовтня).

Експлуатанти[ред. | ред. код]

  • КНР Китайська Народна республіка. FN-6 на озброєнні армії та ВПС.[3]
  • Малайзія Малаїзія[4] In May 2004, a memorandum of understanding was signeded with Malaysia for the transfer of technology of the FN-6.[5]
  • Камбоджа Камбоджа. 25 червня 2009 національне ТБ видало сюжет про конфлікт с Таїландом, в якому фігурували солдати місцевої армії с ПЗРК FN-6 та FN-16[6].
  • Судан Судан. Вперше комплекси були показані на параді 2007.[7][8].
  • Пакистан Пакистан[9]
  • Перу Перу. Невелика партія FN-6 була поставлена ВМС в липні 2009.
  • Сирія Вільна Сирійська Армія[10][11].
  • Бангладеш Бангладеш
  • Іран Іран

Посилання[ред. | ред. код]

  1. ↑ HN-6 FCS sight. Архів оригіналу за 20 травня 2013. Процитовано 27 листопада 2014.
  2. ↑ FB-6A. Архів оригіналу за 20 травня 2013. Процитовано 27 листопада 2014.
  3. ↑ HongYing-6 (FN-6) Man-Portable Surface-to-Air Missile. Sinodefence. Архів оригіналу за 10 травня 2006. Процитовано 27 листопада 2014.
  4. ↑ Malaysia to purchase Chinese missiles. Daily Express. 21 липня 2004. Архів оригіналу за 3 серпня 2004. Процитовано 27 листопада 2014.
  5. ↑ Nick Leong (21 липня 2004). China offers to transfer missile technology. The Star. Архів оригіналу за 9 червня 2012. Процитовано 30 грудня 2008.
  6. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 вересня 2013. Процитовано 27 листопада 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  7. ↑ Andrei Chang (28 березня 2008). China ships more advanced weapons to Sudan. UPI Asia. Архів оригіналу за 9 червня 2012. Процитовано 30 грудня 2008.
  8. ↑ For Iran, Defeat Is Unacceptable. strategypage.com. 5 липня 2013. Архів оригіналу за 6 липня 2013. Процитовано 27 листопада 2014.
  9. ↑ Xu Tianran (13 березня 2013). Chinese missiles steal spotlight after downing Syria army helicopters Global Times. Global Times. Архів оригіналу за 17 березня 2013. Процитовано 27 листопада 2014.
  10. ↑ C. J. Chivers; Eric Schmitt (12 серпня 2013). Arms Shipments Seen From Sudan to Syria Rebels. The New York Times. Архів оригіналу за 16 жовтня 2014. Процитовано 27 листопада 2014.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=FN-6&oldid=35439305