RUM-139 VL-ASROC

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
RUM-139 VL-ASROC

Пуск протичовнової ракети VLA
Тип Протичовнова ракета
Походження США США
Історія використання
На озброєнні 1993
Оператори Військово-морські сили США
Морські Сили Самооборони Японії
Історія виробництва
Виробник Lockheed Martin
Виготовлення 1993
Характеристики
Довжина 4,5 м[1]
Боєголовка Mark 46[1]
Mark-54[2]

Двигун Двох-ступнева твердопаливна ракета
Операційна
дальність
22 км[1]
Система
наведення
Інерціальна навігація
Пускова
платформа
Надводні човни

RUM-139 VL-ASROC у Вікісховищі

RUM-139 VL-ASROC (скор. англ. Vertical Launch ASROC (ASROC — прийняте в США скорочення терміну Anti-Ship ROCket) — Протикорабельна ракета вертикального пуску) — протичовнова ракета розробки США, модифікація ракети RUR-5 ASROC, що використовує універсальну УВП Mk 41. Основний засіб ураження підводних човнів, що знаходиться на озброєнні надводних кораблів ВМС США. Використовується також у ВМС деяких інших країн.

Історія створення[ред. | ред. код]

Розробка ракети почалася у 1983 році, коли підприємство «Гудїр Аероспейс» (англ. Goodyear Aerospace) отримало контракт від ВМС США на створення протичовнової ракети надводного базування, яка буде сумісна з установкою вертикального пуску (УВП) Mk 41. Проектування проходило з великими затримками, та тривало до 1996 року. У 1986 році компанія Goodyear Aerospace була поглинена компанією «Лорал» (англ. Loral), а остання в свою чергу — компанією «Локгід Мартін» (англ. Lockheed Martin) у 1995 році[3].

Прийняття VLA на озброєння очікувалось у 1989 році, проте у 1988 році як єдина протичовнова зброя для надводних кораблів та підводних човнів була прийнята ракета MGM-52 Sea Lance. В 1990 році розробка Sea Lance ракети припинилася, і проект VLA був продовжений[4].

Головним завданням розробників було збільшити дальність стрільби до радіуса виявлення нового сонара AN/SQS-53 (13,5 км) при більш масивній бойовій частині (протичовнові торпеди Mark 46 або Mark 50)[4].

Конструкція пускової установки[ред. | ред. код]

Як пускова установка застосовується універсальна УВП Mk 41.

З мінімальними модифікаціями ракета може бути запущена з балкової пускової установки Mk 26 і з контейнерної пускової установки Mk 112.

Управління стрільбою[ред. | ред. код]

Управління стрільбою здійснюється за допомогою бойової інформаційної системи (англ. ASW Combat System — ASWCS) SQQ-89[5]. Вона включає в себе систему управління підводного стрільбою (англ. Underwater Fire Control System — UFCS) Mk 116 Mod 6 або Mod 7, пристрій обміну даними з БІКС корабля, стаціонарний сонар AN/SQS-53, буксирований сонар AN/SQR-19, сигнальний процесор AN/SQQ-28 для обробки даних від гідроакустичних буїв, переданий через гелікоптер системи LAMPS Mk III (англ. Light Airborne Multi-Purpose System)[6].

Конструкція ракети[ред. | ред. код]

Основу системи управління становить цифровий автопілот (англ. digital autopilot, DAC), який використовує управління вектором тяги, щоб вивести ракету на потрібний кут піднесення (40° на початковій ділянці, 29° на маршовій). З метою зниження впливу вітрового зносу на великих висотах траєкторію ракети роблять більш пологою. Як і в класичному ASROC дальність польоту регулюється вимиканням двигуна та відділенням бойової частини в потрібній точці траєкторії[4].

Ракета поставляється в транспортно-пусковому контейнері Mk 15 Mod 0 VLS, який виключає необхідність проведення технічного обслуговування на борту корабля[6].

Виробництво[ред. | ред. код]

Починаючи з 1993 року фірма «Локгід Мартін» випустила понад 900 одиниць VLA.

Модернізація[ред. | ред. код]

У перших комплексах VLA застосовувалася стояла на озброєнні ракета RUR-5 ASROC з модернізованим твердопаливним прискорювачем та цифровою системою наведення. Як бойову частину вона несла самонавідну протичовнову торпеду Mk 46, яка в певній точці траєкторії скидалася на парашуті. Починаючи з 1996 року ракета була замінена новою RUM-139A, а потім RUM-139B.

Пропонувалося замінити торпеду Mk 46 на Mk 50, однак пропозиція була відхилена.

У зв'язку з появою концепції мережевих бойових дій (net-centric warfare operations) планується збільшити дальність стрільби в 4—5 разів у версії VLA-ER (англ. VLA Extended Range), за рахунок введення аеродинамічних несучих елементів. Передбачається, що цієї модифікації будуть піддані 90 % знаходяться на озброєнні VLA. Планується також створення уніфікованої ракети для корабельного та повітряного базування CLAW (англ. Common Launch Anti-submarine Weapon).

Тактика застосування[ред. | ред. код]

Після старту ракета автономна і її траєкторія з носія не коригується. Дальність стрільби визначається часом горіння твердопаливного заряду маршового двигуна, який вводиться в реле часу перед пуском. У розрахунковій точці траєкторії відділяється маршовий двигун та розкривається парашут, що забезпечує гальмування та приводнення торпеди. При вході у воду відбувається відділення парашута та запуск двигуна торпеди, яка починає пошук цілі.

Кораблі-носії[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Thomas, Vincent C. The Almanac of Seapower 1987 Navy League of the United States (1987) ISBN 0-9610724-8-2 pp.190-191
  2. Lockheed Martin (Loral) RUM-139 VL-Asroc. designation-systems.net. Andreas Parsch. Процитовано 23 July 2016.
  3. Thomas, Vincent C. The Almanac of Seapower. — Navy League of the United States, 1987. — С. 190—191. — ISBN 0-9610724-8-2.
  4. а б в Norman Friedman. The Naval Institute guide to world naval weapons systems, 1997-1998. — Naval Institute Press, 1997. — 808 с. — ISBN 1557502684, 9781557502681.
  5. Vertical Launch Anti-Submarine Rocket ASROC (VLA) Missile: Navy.mil [1] [Архівовано 25 липня 2020 у Wayback Machine.](англ.)
  6. а б RUM-139 Vertical Launch ASROC (VLA): GlobalSecurity.org. Архів оригіналу за 24 жовтня 2009. Процитовано 25 листопада 2014.

Посилання[ред. | ред. код]