The London Muddy Waters Sessions

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
The London Muddy Waters Sessions
Студійний альбом
Виконавець Мадді Вотерс
Дата випуску квітень 1972
Записаний 4, 7 і 8 грудня 1971
Жанр блюз
Тривалість 35 хв 36 с
Мова англійська
Студія звукозапису IBC Studios, Лондон, Англія;
The Record Plant, Нью-Йорк (аранжування духових)
Лейбл Chess
CH-60013
Продюсер Есмонд Едвардс, Ієн Грін
Хронологія Мадді Вотерса
Попередній
←
 Live (At Mr. Kelly's) (1971)
Can't Get No Grindin' (1973)
Наступний
→

The London Muddy Waters Sessions — студійний альбом американського блюзового музиканта Мадді Вотерса, випущений в квітні 1972 року лейблом Chess у серії «The London Sessions». 1973 року альбом був удостоєний премії «Греммі» (в категорії «Найкращий запис етнічної музики або традиційного фолку»).

Про альбом[ред. | ред. код]

Альбом був записаний упродовж трьох сесій 4 грудня (пісні 1, 3, 5 і 7), 7 грудня (пісні 2, 4 і 8) і 8 грудня (пісні 6 і 9) 1971 року на студії IBC Studios в Лондоні, Англія; аранжування духових під керівництвом Джонні Пейта було записане на студії The Record Plant в Нью-Йорку. Мікшування та мастеринг були здійснені на нью-йоркських студіях Electric Lady Studios і Sterling Sound відповідно.

Мадді Вотерс співає і грає на слайд-гітарі, а йому акомпанують гітаристи Сем Лоугорн і Рорі Галлахер, Кері Белл Гаррінгтон на губній гармоніці, Рік Греч на бас-гітарі, Джорджі Форчун і Стів Вінвуд (Греч і Вінвуд грали разом в гурті Blind Faith в 1968—1969 роках) на фортепіано та органі, Мітч Мітчелл (колишній учасник гурту The Jimi Hendrix Experience) і Гербі Ловелл на барабанах, Розетта Гайтауер вокал на «Blind Man Blues», Ерні Роял і Джо Ньюмен на трубі, Гарнетт Браун на тромбоні і Селдон Пауелл на тенор-саксофоні. Тут Вотерс виконує свої старі хіти «I'm Ready» і «Young Fashioned Ways» (обидві написані Віллі Діксоном), «I'm Gonna Move to the Outskirts of Town» Вільяма Велдона та блюзові стандарти «Key to the Highway» і «Walkin' Blues».

Лейбл Chess випустив цей альбом у квітні 1972 року в серії «The London Sessions», який став другим випуском після альбому The London Howlin' Wolf Sessions Хауліна Вульфа, випущеного у серпні 1971. Концепцією серії було бажання об'єднати американських блюзменів із зірковими британськими блюз-роковими музикантами. Продюсером альбомів серії виступив Есмонд Едвардс.

1974 року Chess випустили спільний з Хауліном Вульфом альбом Мадді Вотерса під назвою London Revisited, на якому вийшли пісні, що не потрапили до основних оригінальних випусків лондонських сесій Вульфа і Вотерса.

Визнання[ред. | ред. код]

1973 року на 15-й церемонії нагородження премії «Греммі» альбом здобув перемогу в категорії «Найкращий запис етнічної музики або традиційного фолку»[1]. Ця нагорода «Греммі» стала другою із шести в кар'єрі музиканта[2].

Реакція критиків[ред. | ред. код]

Професійні огляди
Оцінки оглядів
Джерело Рейтинг
AllMusic 2/5 зірок[3]
Christgau's Record Guide B[4]
The Penguin Guide to Blues Recordings 2.5/4 зірки[5]
Select 4/5 medal[6]
Blues.ru 2/5 зірок[7]

Оглядач AllMusic Каб Кода поставив альбому The London Muddy Waters Sessions оцінку 2 з 5, відмітивши гру ірланського гітариста Рорі Галлахера, але невтішну від Стіва Вінвуда, Джорджі Форчуна і Мітча Мітчелла[3]. Дмитро Казанцев з порталу Blues.Ru у своїй рецензії поставив також низьку оцінку альбому 2 з 5, відмітивши «дивне звучання ритм-секції (особливо невиразну гру Мітча Мітчелла) і духових»[7].

Роберт Крістгау написав: «Гаулін Вулф записувався з Rolling Stones на своїх лондонських сесіях, тож чому Мадді отримав лише Рорі Галлахера, Стіва Вінвуда, Ріка Греча та Мітча Мітчелла для своїх? Можливо, тому, що це був грошовий концерт із самого початку. У будь-якому випадку, тільки Галлахер тут виділяється — єдиний відданий блюзу виконавець із чотирьох, а Мадді схожий на професіонала, що старіє, яким він власне і є. Серед пісень найбільше вирізняється «Blind Man Blues» з гарним бек-вокалом від Розетти Гайтавер, а також «Walkin' Blues», у якому беруть участь не хто інші, як Мадді та Сем Лоугорн, який сам із Чикаго»[4].

Список композицій[ред. | ред. код]

Сторона А
#НазваАвторДата записуТривалість
1.«Blind Man Blues»Лафаєтт Лік4 грудня 19713:31
2.«Key to the Highway»Маккінлі Морганфілд7 грудня 19712:23
3.«Young Fashioned Ways»Віллі Діксон4 грудня 19714:21
4.«I'm Gonna Move to the Outskirts of Town»Вільям Велдон7 грудня 19713:55
Сторона В
#НазваАвторДата записуТривалість
1.«Who's Gonna Be Your Sweet Man When I'm Gone»Маккінлі Морганфілд4 грудня 19715:03
2.«Walkin' Blues»Маккінлі Морганфілд8 грудня 19713:00
3.«I'm Ready»Віллі Діксон4 грудня 19714:09
4.«Sad Sad Day»Маккінлі Морганфілд7 грудня 19715:17
5.«I Don't Know Why»Віллі Діксон8 грудня 19714:03

Учасники запису[ред. | ред. код]

Технічний персонал
  • Есмонд Едвардс, Ієн Грін — продюсер
  • Джонні Пейт — аранжування [духових]
  • Девід Крігер — артдиректор
  • Мія Крінські — координатор
  • Сенді Гоффманн — обкладинка
  • The Graffiteria — дизайн

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ 1972 GRAMMY WINNERS. 15th Annual GRAMMY Awards (англ.). Офіційний сайт премії «Греммі». Процитовано 10 січня 2024.
  2. ↑ Muddy Waters (англ.). Офіційний сайт премії «Греммі». Процитовано 10 січня 2024.
  3. ↑ а б The London Muddy Waters SessionsReview by Cub Coda (англ.). AllMusic. Процитовано 10 січня 2024.
  4. ↑ а б Christgau, Robert (1981). Consumer Guide '70s: W. Christgau's Record Guide: Rock Albums of the Seventies (англ.). Ticknor & Fields. ISBN 089919026X. Процитовано 10 січня 2024 — через robertchristgau.com.
  5. ↑ Russell, Tony; Smith, Chris (2006). The Penguin Guide to Blues Recordings (англ.). Penguin. с. 483. ISBN 978-0-140-51384-4.
  6. ↑ Sexton, Paul (October 1990). Muddy Waters: Trouble No More - Singles 1955-1959/The London Muddy Waters Sessions. Select (англ.). № 4. с. 135.
  7. ↑ а б The London Muddy Waters Sessions. Рецензия Дмитрия Казанцева (рос.). Blues.ru. Процитовано 10 січня 2024.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=The_London_Muddy_Waters_Sessions&oldid=41888749