Ісландія (гаряча точка)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Виверження Краплі, 1984
Активні вулканічні ділянки та системи Ісландії
Серединно-Атлантичний хребет в Ісландії

Ісландська гаряча точка — гаряча точка, яка частково відповідальна за високу вулканічну активність, що сформувала острів Ісландія.

Ісландія є одним з найбільш активних вулканічних регіонів світу, де виверження відбуваються в середньому раз на три роки (в 20-му сторіччі в Ісландії та поряд з нею було 39 вивержень). Ісландські виверження забезпечили близько третини всього світового витоку базальтової лави у записаній історії. Деякі значні виверження: Елдґ'я (ісл. Eldgjá, тріщини в вулканічній системі вулкана Катла) в 934 році (найбільше в світі базальтове виверження, щодо якого є письмові свідчення), Лакі в 1783 році (друге за масштабом базальтове виверження, щодо якого є письмові свідчення) та декілька вивержень під льодовиковими шапками, які спричинили руйнівні єкуллойпи (ісл. Jökulhlaup), найбільш недавно в 2010 році після виверження Ейяф'ятлайокютль.

Розташування Ісландії просто на Серединно-Атлантичному Хребті, де розсуваються Євразійська та Північноамериканська плита, частково відповідальне за таку інтенсивну вулканічну активність, але для пояснення, чому Ісландія є досить великим островом, а решта хребта складається переважно з підводних гір, потрібна додаткова причина.

Вважається, що Ісландська гаряча точка це не лише регіон, який має вищу температуру, ніж навколишня мантія, але і має вищу концентрацію води. Наявність води в магмі знижує точку плавлення, і це також може відігравати роль у збільшенні вулканізму в Ісландії.

Теорії виникнення

[ред. | ред. код]

Триває дискусія, чи створена ця гаряча точка глибоким плюмом або має походження на значно меншій глибині.[1]

Деякі геологи піддали сумніву, чи має Ісландська гаряча точка таке саме походження, що й інші, наприклад Гавайська. Гавайський острівний ланцюг та Імперські підводні гори демонструють ясний вулканічний слід у часі, спричинений рухом Тихоокеанської плити над Гавайською гарячою точкою, в Ісландії такого сліду не знайдено.

Вважається, що лінія від вулкана Грімсвотн до острова Суртсей показує рух Євразійської плити, а лінія від вулкана Грімсвотн до вулканічного поясу Стнейфельнес показує рух Північноамериканської плити.[2]

Теорія плюму

[ред. | ред. код]
Докладніше: Ісландський плюм

Вважається, що під Ісландією є плюм, поверхневим виявленням якого є гаряча точка. Це збільшує вже наявний вулканізм від розходження плит, як в центрі острову, так і на хребті Рейк'янес на південний захід від основної вулканічної зони Ісландії. Вважається, що плюм є досить вузьким, можливо близько 100 км в діаметрі, та заглиблюється на 400—650 км під поверхню Землі, можливо навіть до межі між мантією та ядром.

Дослідження вказують на те, що гаряча точка лише на 50—100 К гарячіша за своє оточення, що може бути недостатньо для забезпечення плавучого плюму.

Також було зроблено припущення, що відсутність сліду руху плюму в часі спричинена тим, що він довгий час розташовувався під товстим Гренландським кратоном.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Foulger, Gillian R. (8 лютого 2005). Iceland & the North Atlantic Igneous Province. Архів оригіналу за 11 березня 2015. Процитовано 22 березня 2008.
  2. W. Jason Morgan and Jason Phipps Morgan. Plate velocities in hotspot reference frame: electronic supplement (PDF). с. 111. Архів оригіналу (PDF) за 13 лютого 2021. Процитовано 23 квітня 2010.

Посилання

[ред. | ред. код]