К

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з К (кирилиця))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Літера К
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
З́ Ѕ И Ѝ І Ї Й
Ј К Л Љ М Н Њ
О П Р С С́ Т Ћ
Ќ У Ў Ф Х Ц Ч
Џ Ш Щ Ъ Ы Ь Э
Ю Я
Неслов'янські літери
А̄ А́ А̀ Ӑ А̂ А̊ Ӓ
Ӓ̄ А̃ А̨ Ә Ә́ Ә̃ Ӛ
Ӕ Ғ Г̧ Г̑ Г̄ Ӻ Ӷ
Ԁ Ԃ Ԫ Ԭ
Ӗ Е̄ Е̃ Ё̄ Є̈ Ӂ Җ
Ӝ Ԅ Ҙ Ӟ Ԑ Ԑ̈
Ӡ Ԇ Ӣ И̃ Ҋ Ӥ Қ
Ӄ Ҡ Ҟ Ҝ Ԟ Ԛ Ӆ
Ԯ Ԓ Ԡ Ԉ Ԕ Ӎ Ӊ
Ң Ԩ Ӈ Ҥ Ԣ Ԋ О̆
О̃ О̄ Ӧ Ө Ө̄ Ӫ Ҩ
Ԥ Ҧ Р̌ Ҏ Ԗ Ҫ Ԍ
Ҭ Ԏ У̃ Ӯ
Ӱ Ӱ́ Ӳ Ү Ү́ Ұ Х̑
Ҳ Ӽ Ӿ Һ Һ̈ Ԧ
Ҵ Ҷ Ӵ Ӌ Ҹ
Ҽ Ҿ Ы̆ Ы̄ Ӹ
Ҍ Э̆ Э̄ Э̇ Ӭ Ӭ́ Ӭ̄
Ю̆ Ю̈ Ю̈́ Ю̄ Я̆ Я̄ Я̈
Ԙ Ԝ Ӏ  
Застарілі літери
Ҁ Ѻ Ѹ Ѡ Ѽ
Ѿ Ѣ ІЯ Ѥ Юси Ѧ
Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ Ѱ Ѳ Ѵ
Ѷ
Ꚏ̆
Літери кирилиці

К («ка») — літера кириличної абетки.

Історія

[ред. | ред. код]

Походить від старослов'янської кириличної літери («како»), що походить від літери Κ, κ («каппа») грецько-візантійського унціалу. У глаголиці «како» мала накреслення  — можливо, воно виникло під впливом гебрейської літери ק («коф»). Назва літери походить від староцерк.-слов. како — «як», «яким чином»[1]. У старослов'янській кириличній цифрі літера К має числове значення «двадцять», у глаголичній цифрі — «сорок».

У давньоруській і староукраїнській писемностях у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) мало кілька графічних варіантів, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.

У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.

Використання

[ред. | ред. код]

К — п'ятнадцята літера української абетки.

У сучасній українській мові цією літерою позначають задньоязиковий глухий зімкнений приголосний звук [k].

Літера буває велика й мала, має рукописну й друковану форми.

Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «п'ятнадцять». При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: шифр № 10 — літера к і т. д.

  • В українській мові існує слово, яке складається з тільки з цієї літери — прийменник «к» (варіант — «ік»)[2]. Зараз воно вважається застарілим, але у сполученні з давальним відмінком колись вживалося замість прийменника «до»: «К Енею руки простягає» (І. П. Котляревський, «Енеїда»), «Увесь день були замуровані вікна, і к вечору мороз рогом поліз» (С. В. Васильченко, «Мороз»). Вже на початок XX ст. цей прийменник вживався дуже рідко: здебільшого для вказання часу і в лайливих висловах («Іди к нечистій матері!», «Туди к лихій годині!» тощо)[3]. «Словарь української мови» засвідчує і фонетичний варіант цього слова — «ґ»[4].

Таблиця кодів

[ред. | ред. код]
Кодування Регістр Десятковий
код
16-ковий
код
Вісімковий
код
Двійковий код
Юнікод Велика 1050 041A 002032 00000100 00011010
Мала 1082 043A 002072 00000100 00111010
ISO 8859-5 Велика 186 BA 272 10111010
Мала 218 DA 332 11011010
KOI 8 Велика 235 EB 353 11101011
Мала 203 CB 313 11001011
Windows 1251 Велика 202 CA 312 11001010
Мала 234 EA 352 11101010

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Церковнославянско-русский словарь. Архів оригіналу за 2 листопада 2016. Процитовано 29 листопада 2016.
  2. К // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  3. К // Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 202. Архів оригіналу за 28 березня 2017. Процитовано 29 листопада 2016.
  4. Ґ // Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 345. Архів оригіналу за 28 грудня 2016. Процитовано 29 листопада 2016.

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]