Латинське вітрило

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Загальний вигляд латинського вітрила.
Латинські вітрила каравели.
Латинське вітрило на Середземному морі.
Латинське вітрило на лагуні Мар-Менор.

Латинське вітрило — трикутне косе вітрило, пришнуроване верхньою шкаториною до довгої реї, прикріпленої похило до щогли таким чином, щоб задній нок був високо піднятим, а передній опущений майже до палуби. Відоме з античних часів, отримало поширення на Середземномор'ї і північно-західних районах Індійського океану, де є звичайним для фелюг і дау. Цінувалося в Добу великих географічних відкриттів: завдяки здатності судна з латинським озброєнням ходити дуже круто до вітру. У теперішній час латинське вітрило використовується на деяких невеликих яхтах.

Історія

[ред. | ред. код]

Попередником латинського було шпринтове вітрило, що з'явилося в II столітті до н. е. на маленьких грецьких суднах в Егейському морі[1]. Воно еволюціонувало з ранішого прямого вітрила: його рею стали розташовувати не перпендикулярно, а майже паралельно до діаметральної площини судна, водночас змінюючи крій[2]. У добу Римської імперії з нього розвинулося справжнє латинське вітрило[1][3][4][5][6][7][8][9][10][11]. Згідно з бельгійським істориком мореплавства Люсьєном Башем, справжнє латинське вітрило з'явилося вже в I столітті до нашої ери, з огляду на елліністичний стінопис у гіпогеї в Александрії[12]. Найраніший корабель з латинським вітрилом, відомий з археологічних розкопок, датується бл. 400 р. н. е. (знайдений на острові Яссі-Ада), і ще чотири належать до періоду перед мусульманським завоюванням Середземномор'я[13].

Станом на VI століття латинські вітрила значно потіснили прямі по всьому Середземномор'ю, зображення прямих вітрил майже зникають до середини XIII ст.[14] Латинське озброєння було стандартним на візантійських дромонах, і очевидно, воно використовувалося на флагманському кораблі Велізарія при вторгненні у королівство вандалів у 532 р. під час Вандальської війни[12][15]. Трикутні латинські і трапецієподібні арабські вітрила співіснували у середньовізантійський період, судячи з релігійних зображень[16] і недавно знайденого графіті при розкопках гавані Феодосія[17].

До XIV столття латинське вітрило використовувалося переважно на Середземномор'ї, у той час як на Балтиці, в Атлантичному й Індійському океанах застосовувалися прямі вітрила. Початок застосування латинського озброєння в Північній Європі в пізньому Середньовіччі був одним з новопроваджень у кораблебудуванні, що зробили судна більш маневреними, і уможливили довгі плавання у відкритому океані. Каравели мали від трьох латинських вітрил, але оскільки значна довжина реї такого вітрила робила керування ним на великих кораблях у штормову погоду небезпечним, на караках латинські вітрила залишили тільки на бізань-щоглах. Галеони мали 1-2 латинські вітрила: на бізань- і бонавентур-щоглах. На початку XIX століття латинські бізані на європейських кораблях були замінені гафельними.

Латинське вітрило має форму прямокутного трикутника (арабське — трапеції), що своєю верхньою шкаториною (гіпотенузою) пришнуровується до довгої похилої реї — рю (від нім. Rute, нід. roe, ниж.-нім. roo, roe — «прут, рейок»). Передній кут вітрила називається галсовим, задній нижній — шкотовим, задній верхній — нок-бензельним. Сама рея складається з двох жердин (іноді з трьох), зв'язаних бензелем, і підвішується похило до щогли на фалі і ракстові. Передній нок рейка спускається до палуби, він є місцем кріплення галсового кута і галса. Риф-банти паралельні реї.

Різновид латинського — арабське вітрило (арабо-латинське), що має вигляд не трикутника, а неправильної трапеції. Саме такі вітрила встановлюються на фелюгах і дау.

Схожі види вітрильного озброєння

[ред. | ред. код]

Шпринтове

[ред. | ред. код]
Докладніше: Шпринтове вітрило

Шпринтове вітрило — чотирикутне вітрило неправильної форми, що розтягується по діагоналі спеціальним рейком — шпринтом.

Крабова клішня

[ред. | ред. код]
Докладніше: Крабова клішня

Крабова клішня — трикутне вітрило з двома рейками вздовж верхньої і нижньої шкаторин.

Бараняча нога

[ред. | ред. код]

Бараняча нога (англ. leg-of-mutton sail) — трикутне вітрило, що розтягується горизонтальним рейком, прикріпленим до щогли[18], який таким чином замінює гік[19]. На відміну від бермудського, дає кращу видимість кермовому і більш безпечне, бо відсутній ризик вдаритися головою о низькорозташоване рангоутне дерево[19].

Див. також

[ред. | ред. код]

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Casson, 1995, с. 243—245
  2. Pryor та Jeffreys, 2006, с. 153
  3. Casson, 1954
  4. White, 1978, с. 255
  5. Campbell, 1995, с. 8—11
  6. Basch, 2001, с. 63—64
  7. Makris, 2002, с. 96
  8. Friedman та Zoroglu, 2006, с. 113—114
  9. Pryor та Jeffreys, 2006, с. 153—161
  10. Castro та ін., 2008, с. 1—2
  11. Whitewright, 2009
  12. а б Basch, 2001, с. 63
  13. Castro та ін., 2008, с. 352
  14. Castro та ін., 2008, с. 2
  15. Casson, 1995, с. 245, fn. 82
  16. Whitewright, 2009, с. 100
  17. Günsenin та Rieth, 2012, с. 157
  18. A. Hyatt Verrill, The book of the sailboat: How to rig, sail and handle small boats (New York; London: D. Appleton and Co., 1916), p. 40
  19. а б David 'Shorty' Routh. My favorite sail, the Leg-o-Mutton Sprit. Duckworks Magazine. Архів оригіналу за 5 червня 2020. Процитовано 7 січня 2017.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Самойлов К. И. Латинские паруса, Латинское парусное вооружение // Морской словарь. — М.-Л. : Государственное Военно-морское Издательство НКВМФ Союза ССР, 1941. (рос.)
  • Basch, Lucien (2001), La voile latine, son origine, son évolution et ses parentés arabes, у Tzalas, H. (ред.), Tropis VI, 6th International Symposium on Ship Construction in Antiquity, Lamia 1996 proceedings, Athens: Hellenic Institute for the Preservation of Nautical Tradition, с. 55—85
  • Campbell, I.C. (1995), The Lateen Sail in World History (PDF), Journal of World History, т. 6, № 1, с. 1—23, архів оригіналу (PDF) за 4 серпня 2016, процитовано 8 жовтня 2009
  • Casson, Lionel (1954), The Sails of the Ancient Mariner, Archaeology, т. 7, № 4, с. 214—219
  • Casson, Lionel (1995), Ships and Seamanship in the Ancient World, Johns Hopkins University Press, ISBN 978-0-8018-5130-8
  • Castro, F.; Fonseca, N.; Vacas, T.; Ciciliot, F. (2008), A Quantitative Look at Mediterranean Lateen- and Square-Rigged Ships (Part 1), The International Journal of Nautical Archaeology, т. 37, № 2, с. 347—359, doi:10.1111/j.1095-9270.2008.00183.x
  • Friedman, Zaraza; Zoroglu, Levent (2006), Kelenderis Ship. Square or Lateen Sail?, The International Journal of Nautical Archaeology, т. 35, № 1, с. 108—116, doi:10.1111/j.1095-9270.2006.00091.x
  • Günsenin, Nergis; Rieth, Éric (2012), Un graffito de bateau à voile latine sur une amphore (IXe s. ap. J.-C.) du Portus Theodosiacus (Yenikapı), Anatolia Antiqua, т. 20, с. 157—164
  • Makris, George (2002), Ships, у Laiou, Angeliki E (ред.), The Economic History of Byzantium. From the Seventh through the Fifteenth Century, т. 1, Dumbarton Oaks, с. 89—99, ISBN 978-0-88402-288-6
  • Pomey, Patrice (2006), The Kelenderis Ship: A Lateen Sail, The International Journal of Nautical Archaeology, т. 35, № 2, с. 326—335, doi:10.1111/j.1095-9270.2006.00111.x
  • Pryor, John H.; Jeffreys, Elizabeth M. (2006), The Age of the ΔΡΟΜΩΝ: The Byzantine Navy ca. 500–1204, Brill Academic Publishers, ISBN 978-90-04-15197-0
  • White, Lynn (1978), The Diffusion of the Lateen Sail, Medieval Religion and Technology. Collected Essays, University of California Press, с. 255–260, ISBN 978-0-520-03566-9
  • Whitewright, Julian (2009), The Mediterranean Lateen Sail in Late Antiquity, The International Journal of Nautical Archaeology, т. 38, № 1, с. 97—104, doi:10.1111/j.1095-9270.2008.00213.x
  • Whitewright, Julian (2012), Early Islamic Maritime Technology, у Matthews, R.; Curtis, J.; Gascoigne, A. L. (ред.), Proceedings of the 7th International Congress on the Archaeology of the Ancient Near East. Volume 2: Ancient & Modern Issues in Cultural Heritage, Colour & Light in Architecture, Art & Material Culture, Islamic Archaeology, Wiesbaden: Harrassowitz Verlag, с. 585—598

Посилання

[ред. | ред. код]